У фондосховищі Національного заповідника “Софія Київська” теж є своя писанка – керамічна полив’яна, ХІІ ст.
Ми її називаємо “писанка-брязкальце”. Зроблена з рожевої глини, ангобу та поливи. Техніка – формування стрічковим методом, випал, глазурування, фляндрівка. Знайдена на території міського могильника Судака під час археологічних досліджень 1966-1972 років під керівництвом Михайла Антоновича Фронджуло, – про це розповіла Ірина Купрієць, головний зберігач фондів.
Глиняні вироби у вигляді яйця «зі звуком» відомі з давніх часів – це найдавніші обереги, які, гіпотетично, своїм шумом мали відганяти злі сили. На їхнє символічне призначення вказує й те, що писанки часів Руси-України – знахідка нечаста. На думку дослідників, такі писанки виготовлялися на Київщині.
Під час виготовлення таких керамічних писанок, що мали обрядове призначення, всередину ще несформованого виробу вкладали кульку висушеної чи випаленої глини або камінець. Коли виріб був готовий, цей вкладник залишався в ньому у вільному русі й під час струшування видавав характерний звук торохкотіння.
Зважаючи на маленький розмір 3-3,5 х 5 см, такі вироби могли бути й дитячими іграшками-брязкальцами (брязкало, брязкітка, гуркало).