31 липня 1952 року в Національному музеї у Львові було скоєно найбільш масштабний злочин в історії установи – вивезено і знищено майже 2000 мистецьких творів з так званого «спецфонду». Протягом 3 днів живопис і графіку було спалено у в двох печах спеціального сховища Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника, скульптуру розбили у підвалі і вивезли на смітник. Операція проходила максимально «таємно», але із відома вищих партійних органів.

Василь Любчик, тодішній заступник директора музею, «успішно» виконав поставлене перед ним завдання. «Спецфонд, – як інформував він, – складається з усякого роду націоналістичних творів (портретів січових стрільців, діячів уніатської церкви, невисокоякісних портретів австрійського двору), із творів художників, що втекли з гітлерівцями, художників, засуджених як буржуазних націоналістів, а також великої кількості формалістичних творів…».

«Націоналістичними» та «невисокоякісними», на думку Любчика, були роботи Олександра Архипенка, Миколи Глущенка, Михайла Мороза, Івана Труша, Михайла Бойчука, Святослава Гординського, Олекси Грищенка, Василя Хмелюка, Михайла Андрієнка-Нечитайла та багатьох інших, творчість яких увійшла до історії світового мистецтва.

За фактом відсутності творів у музеї було відкрито кримінальну справу. Всі гріхи списали на В.Любчика, винесли вирок – 10 років виправних таборів, але вже за кілька місяців виправдали. Поступово про злочин 1952 року дізнались за кордоном. Тоді ще живі автори навіть робили офіційні запити щодо долі своїх творів, проте ця тема ретельно замовчувалась. Особливо цікавим є і той факт, що деякі зі знищених тоді робіт згодом дивним чином почали «випливати» у приватних колекціях чи з`являтися на арт-ринках.

На світлині: твори О. Архипенка, О. Грищенка, В. Перебийноса в експозиції Національного музею у Львові. Кінець 1930-х рр

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького