Продовжую цикл про історичних кумирів росіян. Джерело їхніх гордощів за «славное прошлое» та приклади, на яких виховуються діти. Сьогодні поговоримо про князя Дімітрія Донського. Його перемога у Куликовській битві — одна з головних скрєп росіянської пропаганди. А як же ж: з Ордою князюшка боровся. За це і до лику святих, між іншим, причислений.

Завдяки Дімітрію Донському «іго» орди продовжилось на сто років

Насправді князюшка боровся не з Ордою, а — ЗА ОРДУ. Він був вірним холуєм хана Тохтамиша. Справа у тому, що Мамай всупереч брехливій росіській пропаганді ханом не був. Ханом був Тохтамиш. А Мамай був лише одним (і найсильнішим) военачальників — темником.

Мамай боровся з Тохтамишем за владу, але оскільки чингізидом не був — не мав права на престол Золотої Орди. Відтак, він пішов іншим шляхом — встановив особистий контроль над західними землями Орди (Московська Русь, Волга, Дон, Північний Кавказ, Крим тощо).Столицею Мамая була генуезька фортецця Кафа.

Самий цимус в тому, що Мамай на відміну від Дімітрія був культурною освіченою людиною і першим… євроінтегратором. Він планував увійти до Генуезького торгівельного союзу, це щось на кшталт Спільного ринку в Євопі ХХ сторіччя, або, якщо хочете, нинішнього ЄС. Віідтак Тохтамиш, який фактично втратив ці землі дуже хотів його позбутися.

Тож на Куликовому полі князь Дімітрій бився як союзник і васал хана Золотої Орди проти Мамая, якого підтримували європейці: генуєзська піхота складала велику частину його віська, були також литовці, поляки тощо. А у віську Дімітрія перебували кілька десятків тисяч татар, яких прислав Тохтамиш на допомогу.

Війна з Мамаєм була не вигідна Москві, оскільки через нього по шляху Волга-Дон-Азов-Чорне море купці збували сільгоппродукцію, поташ, пеньку тощо. Але була вигідна особисто Дімітрію та його закадичному другу Тохтамишу, а також… Константинополю, якому генуезці були суперниками. Митрополит московський Митяй був проти війни з Мамаєм, тож його благополучно отруїли. А шпигун Костянтинополя Сергій Радонезький нацьковував Дімітрія на Мамая.

На Куликовому полі, назважаючи на величезну кількісну перевагу (не вірте московським історикам-пропагандистам, вони просто не порахували у московському війську татарські полки) Дімітрій виявив страшне боягузництво і підлість.

Головний удар у битві завжди спрямовано на военачальника. Тож боячись бути убитим Дімітрій пішов на нечуваний ганебний для будь-якого короля, хана, султана, імператора, князя крок — помінявся одягом з воєводою Бряноком і поставив його на своє місце. А сам сховався у задніх лавах війська.

До речі, боягузництво Дімітрія проявилося і у 1382 році. Росіянцям історики розповідають, що хан Тохтамиш тоді спалив Москву начебто як помсту за розгром Мамая. Це нахабна брехня. Насправді у Москві та інших містах спалахнуло повстання проти Дімітрія. Той злякався й утік до Костроми, залишивши на поталу бунтівникам дружину та дітей, і звідти попрохав Тохтамиша про допомогу. І той придушив повстання, спалив Москву та відновив владу свого другана.

Ось коротко про «видатного російського діяча». Святого Дімітрія Донського, завдяки зусиллям якого Москва ще 100 років перебувала під «ігом» Орди.

Павло Бондаренко

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *