Нацистський режим, який громив червону армію і комуністичну систему не визволяв, а поневолював. Будучи ворогом совєтчини, він був чужим і, поступово, своєю політикою допоміг комуністам представляти себе як захисників народу і батьківщини.
“На чолі зі Сталіним і під проводом комуністичної партії”, при мільйонних народних жертвах німців було вигнано за межі СССР. Комуністи приватизували військову перемогу.
Багатомільйонні маси червоноармійців і тилового населення перетворені були сталінським режимом на інструмент затвердження влади комуністичної диктатури. Тобто – виганяючи німців, маси здобували перемогу для поневолювачів зі “своїх”. Для українців і інших східноєвропейців визволителі ставали поневолювачами, окупантами у формі комуністичної диктатури.
Як говорилося: “освободілі і забилі уйті”.
Заново запроваджувалися колонізація, російщення, безправність, визискування.
Переміг не народ, переміг злочинний тоталітарний комунорежим і всівся народам на шию.
Сьогоднішня Росія немає цінностей, привабливих і переконливих аргументів, щоб поневолені в недалекому минулому народи морально-політично тягнулися до неї.
І 9 травня перестало бути фактором великоросійського братнього патронату “вєлікого” для “малих”.
Проте залишається ще незначна частина проросійських совків, які готові бути колаборантами і прислужитися російському загарбнику, посилаючись при тому на спільну боротьбу з фашизмом і побєду.
Путінський режим зробив із сталінських часів зразок “ефективного управління” і на прикладах побєди роздмухує серед росіян мілітаризм, завойовницькі настрої, повернення Московії “втрачених територій”. Їм важливо не так згадати про жертви війни і свого режиму, як налаштувати народ до нових загарбувань.