Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру

  • admin
  • 13.05.2020
  • Коментарі Вимкнено до Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру

Представники української культурної та наукової спільноти звернулися до Президента Володимира Зеленського, Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та мера Києва Віталія Кличка з вимогою взяти повну державну відповідальність за створення Національного меморіяльного комплексу в Бабиному Яру.

Приводом для звернення став черговий скандал навколо діяльности Меморіяльного центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), заснованого 2016 року з ініціятиви та коштом російських бізнесменів Міхаіла Фрідмана, Павла Фукса та Германа Хана. Від самого початку цей проєкт викликав суттєві заперечення представників української наукової спільноти і єврейської громади через накинуту спонсорами-замовниками неприйнятну ідеологію та обрану ділянку для будівництва, розташовану на території колишніх київських кладовищ.

Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру

Президенту України В. О. Зеленському

Прем’єр-міністру України Д. А. Шмигалю

Київському міському голові В. В. Кличку

Ми, представники української культурної та наукової спільноти, звертаємося до Президента України, Прем’єр-міністра та Кабінету міністрів України, Київського міського голови та Київської міської ради з вимогою взяти на себе, у співпраці з громадянським суспільством, дієву відповідальність та безпосередній контроль над створенням меморіяльного комплексу в Бабиному Яру, що унеможливило би зовнішні деструктивні чи маніпулятивні впливи на цей процес. На території Бабиного Яру може функціонувати винятково загальнодержавна меморіяльна інституція зі статусом Національної. Саме вона має реалізовувати державну політику меморіялізації цього місця Злочину і Трагедії.

В українському суспільстві останнім часом розгорнулася гостра публічна дискусія довкола меморіялізації Бабиного Яру у зв’язку з обставинами, що супроводжують діяльність Меморіяльного центру Голокосту “Бабин Яр” (далі – МЦГБЯ). Ця інституція, створена з ініціятиви та коштом російських бізнесменів Міхаіла Фрідмана, Павла Фукса, Германа Хана в 2016 році, у розпал неоголошеної гібридної війни з боку Росії проти України, розпочала активні приготування до реалізації масштабного приватного проєкту на території Бабиного Яру.

Від самого початку цей проєкт викликав суттєві заперечення представників української наукової спільноти і єврейської громади через накинуту спонсорами-замовниками неприйнятну ідеологію та обрану ділянку для будівництва, розташовану на території колишніх Єврейського, Кирилівського православного та Караїмського кладовищ.

Тепер полеміка набула нових обертів у зв’язку з призначенням художнім керівником МЦГБЯ контроверсійного російського режисера Ільї Хржановського, творчі методи й практики якого, пропоновані до майбутнього меморіяльного простору, викликають занепокоєння значної частини суспільства. Це призначення супроводжувалося кардинальними кадровими змінами у складі МЦГБЯ і гучними заявами його колишніх чільних співробітників, зокрема відомих зарубіжних науковців. Усі ці події вчергове висвітлили засадничу ваду діяльности МЦГБЯ – абсолютну непрозорість і непередбачуваність ухвалення ключових рішень, впливу на які не має ані українська держава, ані українське громадянське суспільство.

Але все це лише симптоми засадничих проблем:

– яким має бути меморіяльний простір у Бабиному Яру?

– який статус – державний чи приватний – він повинен мати?

– у який спосіб українська держава, українське громадянське суспільство та українська наукова спільнота мають впливати на ухвалення рішень щодо його створення і функціонування, а відтак і нести відповідальність за нього?

Ми вважаємо, що цілковита залежність проєкту МЦГБЯ від іноземних інвесторів повністю підпорядковує приватний проєкт меморіялу зовнішнім чинникам та інтересам і позбавляє українське суспільство можливостей впливу на нього.

Керівництво МЦГБЯ публічно висловлює готовність включити до його Наглядової ради представників вищої української влади. Але все має відбуватися із точністю до навпаки: лише українські державні інституції, відповідальні за розробку проєкту меморіялу, мають запрошувати іноземних експертів до участи в його колеґіяльних органах. Питання щодо вшанування жертв Бабиного Яру й облаштування в ньому меморіялу повинно перебувати винятково у віданні та під контролем української держави й українського громадянського суспільства і не може бути передане в руки іноземних громадян чи приватних структур.

Благодійність меценатів заслуговує на подяку і схвалення, але вона не може слугувати підставою для ухвалення вузькогрупових рішень у справі національної ваги. Адже це не лише знецінює ідею благодійности як безкорисливої допомоги, а й перетворюється на прикриття волюнтаризму і авторитарности.

Ми переконані, що Бабин Яр – це одне з ключових місць національної пам’яті українців як сучасної політичної нації – громадян України всіх національностей. Ми пам’ятаємо жертви Голокосту, так само як і Голодомору та Великого терору, геноциду ромів і депортації кримських татар. Трагедія українського єврейства є невилучним складником історії України, трагедією всього українського народу. Пошанування жертв Голокосту, одним із символів якого є Бабин Яр, а також інших жертв Бабиного Яру – ромів, пацієнтів психіятричної лікарні, заручників, військовополонених, учасників українського національного та радянського рухів Опору – є справою державної ваги, а створення національного меморіялу має стати завданням усього суспільства за державного фінансування і системної підтримки найвищих державних інституцій.

Саме українська держава має виступати головним ініціятором, організатором і ґарантом захисту національних інтересів, а отже, національної безпеки у питаннях історичної пам’яті. Бездіяльність влади та її недостатня підтримка українських громадських ініціятив і фахових середовищ призводить також і до звинувачень у неналежному пошануванні з боку української держави жертв Бабиного Яру – жахливої трагедії Другої світової війни та одного зі світових символів Голокосту, а також уможливлює реалізацію сумнівних експериментів не лише над пам’яттю загиблих, а й над живими носіями цієї пам’яті.

Ми вважаємо, що меморіяльні простори національного значення мають перебувати в оперативному управлінні органів державної влади під дієвим контролем української громадськости, зокрема у формі наглядових рад, та під управлінням державних інституцій у давно апробованій формі національних меморіяльних музеїв, комплексів або заповідників. Зрозуміло, у цій справі необхідно враховувати досвід інших країн, залучати міжнародних експертів і меценатів. Переконані, що досвід гідної меморіялізації Бабиного Яру стане зразком для вшанування пам’яті жертв Голокосту і Другої світової війни в усіх містах і селах України.

Ми вимагаємо від Президента України, Кабінету міністрів України, міської влади Києва вжити невідкладних заходів із нагального вирішення означених вище проблем і ствердження державної політики пам’яті:

– Сприяти якнайшвидшому завершенню роботи і винесенню на широке громадське обговорення Концепції комплексної меморіялізації Бабиного Яру, яку підготувала робоча група українських науковців при Інституті історії України НАНУ на виконання розпорядження Кабінету міністрів України від 26 липня 2018 р. та на замовлення Міністерства культури України і Національного історико-меморіяльного заповідника “Бабин Яр”.

– Винести доопрацьовану Концепцію на затвердження Кабінету міністрів України. Саме цей документ, що вже пройшов українське і завершує міжнародне фахове рецензування, має стати основою для реалізації державних заходів із меморіялізації Бабиного Яру.

– Визначити Національний історико-меморіяльний заповідник “Бабин Яр” базовою державною профільною установою, відповідальною за безпосередню реалізацію затвердженого проєкту. Провести повну структурну реорганізацію заповідника, створити при ньому Наглядову раду, до якої включити на паритетних засадах представників українського громадянського суспільства, державних інституцій, наукового співтовариства та меценатів.

– Підпорядкувати Національний історико-меморіяльний заповідник “Бабин Яр” Українському інститутові національної пам’яті й визначити УІНП державною інституцією, яка має забезпечити процес меморіялізації Бабиного Яру, відповідно до затвердженої Кабінетом міністрів Концепції.

– Передбачити у Державному бюджеті на 2021 та наступні роки кошти у необхідному обсязі на повноцінну реалізацію Концепції меморіялізації Бабиного Яру.

– Створити при Національному історико-меморіяльному заповіднику “Бабин Яр” спеціяльний фонд, відкритий для надходження спонсорських коштів для фінансової підтримки державного проєкту меморіялізації Бабиного Яру.

– Перевірити законність рішень про надання земельних ділянок в оренду МЦГБЯ; ввести мораторій на будь-яке нове будівництво у Бабиному Яру, на прилеглих кладовищах та заповідних територіях.

– Забезпечувати широкий інформаційний супровід усіх кроків зі створення Національного меморіяльного комплексу в Бабиному Яру.

Ми, українці, як політична нація несемо спільну відповідальність за збереження пам’яті про трагедії, які сталися на наших теренах. Наша спроможність впоратися із завданням комеморації цих місць є глобальним викликом і сучасним іспитом на національну та політичну зрілість і водночас перевіркою, наскільки ми звільнилися від постколоніяльної свідомости, комплексу меншовартости й залежности від інших держав і груп, які намагаються формувати цю історичну пам’ять замість нас або ж нав’язують нам власні комеморативні практики.

Станом на ранок середи, 13 травня звернення підписали понад 300 осіб, зокрема чинні та колишні учасники Ініціятивної групи “Першого грудня” В’ячеслав Брюховецький, Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Всеволод Речицький, Ярослав Яцків, правозахисник і колишній політв’язень Микола Горбаль, архиєпископ Ігор Ісіченко, народні депутати Володимир В’ятрович і Микола Княжицький, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, письменники Надія Гербіш, Оксана Забужко, Ірена Карпа, Маріанна Кіяновська, Андрій Курков, Андрій Любка, Богдана Матіяш, Василь Махно, Катя Петровська, Петро Рихло, Микола Рябчук, Остап Сливинський, історики Алла Атаманенко, Геннадій Боряк, Тамара Вронська, Олексій Гарань, Ігор Гирич, Максим Гон, Ярослав Грицак, Леонід Зашкільняк, Віктор Даниленко, Геннадій Єфіменко, Оксана Кісь, Катерина Кобченко, Сергій Кот, Олександр Лисенко, Надія Миронець, Іван Монолатій, Олександр Мотиль, Віталій Нахманович, Тетяна Пастушенко, Іван Патриляк, Йоханан Петровський-Штерн, Анатолій Подольський, Катерина Смаглій, Олена Стяжкіна, Юрій Шаповал, Наталя Шліхта, Лариса Якубова, дипломати Данило Лубківський та Володимир Огризко, журналісти та публіцисти Олександр Зінченко, Зоя Казанжи, Віталій Портников, Тетяна Терен, Сергій Тихий, філософи Євген Бистрицький, Сергій Грабовський, Віктор Єленський, Вахтанґ Кебуладзе, Тарас Лютий, Костянтин Сігов, Людмила Филипович, редактори і видавці Тарас Возняк, Олександра Коваль, Андрій Мокроусов, Ростислав Семків, Оксана Форостина, Тетяна Хорунжа, освітяни та науковці Тарас Добко, Володимир Дубровський, Володимир Казарін, Сергій Квіт, Наталя Климовська, Євген Магда, о. Богдан Прах, Юрко Прохасько, Сергій Рябченко, Ігор Скочиляс, Елеонора Соловей, Любомир Тарновський, Олег Турій, Борис Херсонський, Павло Хобзей, художники Матвій Вайсберг та Ірина Климова, музейники Людмила Губіанурі, Ольга Друг, Іван Козленко, Микола Кушнір, Тетяна Люта, Данило Нікітін, Ольга Мельник, Ігор Пошивайло, Олесь Пошивайло, українські та єврейські громадські діячі Михайло Басараб, Юрій Гончаренко, Галина Койнаш, Андрій Левус, Роман Спектор, Тарас Стецьків, Олександра Супряженко, Іза Хруслінська, Мейлах Шейхет.

Поставити підпис