Василя Миколаєнка призначили головою Нацполіції Яготинщини кілька тижнів тому

Редакція порталу “Моя Київщина” поспілкувалася з новопризначеним керівником Яготинського районного відділу Національної поліції Василем Миколаєнком, який розповів про свій бойовий шлях у зоні АТО та про плани на майбутнє на посаді очільника місцевої поліції

– Для початку, розкажіть трохи про себе. Як Ви опинилися в правоохоронних органах, чому вирішили піти в АТО, як потім опинилися в структурі поліції?

Василя Миколаєнка призначили головою Нацполіції Яготинщини кілька тижнів тому– В міліцію я прийшов відносно пізно – у 33 роки, коли почав працювати у карному розшуку у Броварах. Там я працював з великим завзяттям, адже ця робота мені дуже подобалася. Розкривати злочини, допомагати людям – це те що мене приваблювало. В карному розшуку я пройшов від оперуповноваженого до заступника начальника по кримінальному блоку. Працював заступником начальника і начальником карного розшуку.

– Як до Вашого вибору віднеслись родина, рідні?

– З дружиною мені дуже пощастило. Вона як офіцерська дружина відноситься до моєї роботи з великим розумінням. Не думаю, що це легка доля для неї, але вона завжди мене підтримує і розуміє.

– Наскільки нам відомо, Ви все ж таки покинули службу в органах. Що стало причиною для такого рішення?

– У 2013 році я вирішив піти на пенсію та спробувати свої сили на громадському поприщі. Утім, на душі було неспокійно через ті події, які відбувалися в країні. Остаточно все змінилося після початку бойових дій на сході України. Побувши на пенсії “аж” чотири місяці, я повернувся до лав МВС. Спочатку перебував в підрозділі “Київщина”, який перебував тоді в Луганській області. Був там на посаді командира взводу, а потім став командиром роти.

– Як вплинув цей досвід на Ваш світогляд? Адже, напевно, коли Ви починали працювати в міліції, навряд думали, що доведеться взяти участь в бойових діях.

– Найголовніше, що відбулася кардинальна зміна підходів до служби. Коли працював у карному розшуку, то займався оперативно-розшуковою діяльністю, а тут повністю переформатовувалася вся службова діяльність. Тут необхідні зовсім інші знанні тактичної підготовки. З самого початку, перебуваючи в Луганській області, ми були на передній лінії з підрозділами ЗСУ. Таким чином, в процесі служби ми проходили тактичну підготовку та виконували поставлені бойові завдання.

– В який подіях брали участь, якщо це не секрет?

– У Луганській області наш підрозділ дислокувався в різних місцях, починаючи з міста Щастя, потім був Сєверодонецьк, Кряківка. Кряківка – це населений пункт, який знаходиться лінії розмежування між Україною і так званою “ЛНР”. Якщо згадувати службу в Кряківці, то там було цікаво і небезпечно водночас. Адже в цьому напрямку постійно працювала ворожа артилерія і диверсійні групи противника. Наше основне завдання як раз полягало у тому, щоб стримувати перехід диверсійних груп на територію України. Одразу хочу сказати, що участь в АТО не являється для мене якимось геройством.

– Як Ви можете оцінити, наскільки багатьох людей ситуація на Донбасі змінила на краще, а хто навпаки проявив себе не з кращого боку? Чи існує контраст у суспільстві?

– Це дуже складне питання, і однозначну відповідь дати на нього не можна, адже всі люди різні. Кожна людина по-своєму бачить світ. Єдине, що можна стверджувати точно – усі люди хочуть нормального, мирного життя. Що стосується нас, то ми намагалися усе зробити для того, щоб підтримати тих людей, які залишилися в зоні АТО. Підтримати продуктами харчування, медикаментами. Крім цього, ми постійно спілкувалися з місцевими жителями та давали зрозуміти, що ми – на своїй землі, ми її охороняємо та захищаємо і робимо все для того, щоб на цих територія був спокій.

– Ви проходили якусь адаптацію після повернення з зони АТО, чи спокійно змогли включитися в роботу?

– Я спокійно включився в роботу. Кожен боєць по-своєму переживає ту ситуацію, яка в нього була. Але я спокійно прийшов в одного підрозділу в другий і включився в роботу. Зараз намагаюся ефективно працювати і не згадувати ті події, які сталися раніше, і йти вперед.

– Багато колишніх міліціонерів сьогодні працюють в поліції? Як вони себе проявляють в роботі?

– Більшість поліцейських в Яготинському підрозділі це колишні міліціонери, які пройшли переатестацію. Щодо роботи, яку вони виконують, то я вважаю, що кожен з них на своєму місці та повністю і добросовісно справляються зі своїми обов’язками. Що стосується міліціонерів, з якими я проходив службу в АТО у підрозділах “Київщина” і “Миротворець”, то ці люди так само пройшли атестацію, і в даний час також добросовісно проходять службу та захищають кордони нашої держави.

– Які зараз у Вас основні завдання? Як так сталося, що Ви опинилися в Яготині?

– Так сталося, що була пропозиція очолити саме Яготинський відділ поліції, на яку я погодився. Я вважаю, що виконуючи свої обов’язки, я зроблю так, щоб наші громадяни відчували себе комфортніше і більш захищеними нашими правоохоронними органами.

– Як Ви оцінюєте реформування правоохоронної системи в Україні. Чи відбулися зміни в плані забезпечення формою, транспортом тощо?

– Можу сказати, що пішовши з міліції і повернувшись в поліцію, я помітив, що матеріальна частина поліпшилися. Працівникам поліції почали видавати форменний одяг, забезпечують транспортом і паливно-мастильними матеріалами. Є кілька проблем, які пов’язані з ремонтом адмінбудівлі, але і ці питання близькі до завершення.

Покращення відбулося і в грошовому забезпеченні працівників поліції. Зараз працівники поліції отримують більш ніж вдвічі вищу зарплатню, ніж раніше. Тому єдине завдання працівника поліції полягає у тому, щоб віддано і добросовісно виконувати свої обов’язки, а усі умови для цього майже готові.

– Чи є якісь завдання, які Ви собі поставили в Яготинському районі? Умовно кажучи: на Рівненщині є проблема бурштину, на Житомирщині – вирубка лісів. Які є проблеми в Яготинському районі, які треба подолати?

– Відповідно до озвучених вами напрямків, в Яготинському районі таких специфічних проблем немає. Наше завдання – вчасно та якісно реагувати на ті заяви та повідомлення громадян і розкривати злочини, які здійсюються на території Яготинського району. Немає у нас “бурштинових” і “лісових” проблем. Є повсякденні злочини, крадіжки, в яких ми намагаємося швидко розібратися і допомогти людям, щоби, знову ж таки, люди відчували наш захист і нашу роботу.

– Ми приділяли певний час вивченню ситуації в районі. Тут є певні “групи впливу”, які складаються з депутатського корпусу, бізнесменів. Є вплив з боку циганської громади. Будемо говорити прямо щодо громадянина, який відомий під кличкою “Циган”, який, за чутками “кришує” місцевий наркотрафік. Тобто, як Ви збираєтеся боротися з наркопотоком на місцевим нелегальним гральним бізнесом?

– Перш за все, хочу сказати, що боротьба буде відбуватися виключно законними методами. Відносно циганської громади, то зараз їхня кількість зменшилась майже наполовину. Багато хто виїхав з міста, переїжджають до інших областей України і там поселяються. Це відбувається не тому, що є якийсь пресинг з боку поліції. Зміна їхнього місця проживання – це особисте рішення кожного з цих громадян. Що ж стосується персонажа, про якого ви згадали, то я не знайомий з ним, і за моєю інформацією, наразі він мешкає десь у Черкаській області. Стосовно злочинів з розповсюдження наркотичних виробів, то я підкреслюю: боротися з цим ми будемо тільки законними методами і це вже найближчим часом дасть свій результат.

– Багато шуму у ЗМІ було через центр біженців, який розміщений біля Яготина. Він розрахований на декілька тисяч осіб, в основному, це переселенці з країн, де триває війна. Тобто йдеться про такі країни як Сирія та Ірак. Чи можуть у нас відбутися стихійні незадоволення з боку біженців, та не дай Боже, призвести до терактів?

– Це – складне питання, але я можу сказати, що ніяких масових безладів чи стихійних бунтів ми не дозволимо на території України стовідсотково. А що стосується інших питань, то я не думаю, що у цих людей є якась неприязнь до України, яка б призвела до терактів. Ми намагаємося працювати і на попередження, тому у разі чого поліція буде готова до недопущення масових безпорядків…

– Повернемося до питання особового складу. Скільки людей з нового набору і скільки “старих” міліціонерів працює зараз в поліції і наскільки є нагальними до них питання підвищення кваліфікації? Чи не відчуваєте Ви “кадрового голоду”?

– Кадровий голод є, але не в тому аспекті, в якому може відчуватися. На сьогоднішній день наш особовий склад майже укомплектований. Стосовно питання переатестації, то наскільки мені відомо, тільки п’ять осіб не склали переатестацію. Решта успішно пройшла це випробування і наразі працює в лавах поліції. Щодо оцінки їхнього професійного рівня, то на мою думку, він є досить непоганим. Залишається тільки працювати.

– Як Вас сприйняли тут? Мер, депкорпус, адже у вас відбуваються якісь спільні наради. Чи немає від них якихось застережень, чи Ви зуміли знайти з ними спільну мову?

– Зустріли мене тут дуже доброзичливо. Тут працюють приємні і душевні люди. Стосовно нарад – вони відбуваються, якщо є якісь нагальні питання – вони обговорюються. Ми допомагаємо, але політикою не займаємося.

– Чи співпрацюєте Ви з громадськими формуваннями?

– Так, у нас відбувається співпраця з громадськими формуваннями. В Яготині є така організація, яка нам допомагає в охороні громадського порядку. Спільно з ними ми намагаємося забезпечити спокій у місті і районі.

– Це відбувається у форматі спільних патрулювань, чи можливо, ви їх якось навчаєте?

– Це і спільні патрулювання, і охорона громадського порядку під час масових заходів. У складі цих громадських формувань є багато учасників АТО і колишніх працівників міліції. Тому координація з цими формуваннями, якість їх роботи відбувається на досить високому рівні.

– Зараз дуже швидко розвиваються технології, особливо інформаційні, ті ж самі соцмережі. Чи використовуєте Ви їх якось у роботі? Як це відбувається на районному рівні, де мало камер спостережень, особливо у порівнянні зі столицею, менший пасажиропотік?

– Однозначно, ці технології є дуже корисними і ми ними активно користуємося. Але я би не сказав, що ми – маленьке місто. На сьогоднішній день ми отримали від РДА положення з тим, щоб розширити відео-огляд доріг.

– Користуєтесь Фейсбуком?

– Звичайно!

– Скільки підписників маєте?

– Багато вже (сміється), нових долучати вже не можу.

– Ну це ж не заважає, чи, можливо, допомогає, чи якась “золота середина” є?

– Коли є робота, то не до Фейсбуку тоді, а необхідно займатися робочим процесом. Це коли вдома знаходишся, то півгодини можна посидіти в мережі. Але й цього часу не вистачає.

– Повертаючись до Вашого досвіду в зоні АТО, як цей досвід вплинув на Ваше світобачення?

– Я більше став цінувати такі речі, як мир та спокій.

– До легалізації зброї як ставитеся? Чи вважаєте Ви, що кожен громадянин має взяти на себе обов’язок захисту себе і своєї родини, чи це завдання має залишатися за поліцією повністю?

– Ну, в якійсь мірі це питання вирішено, адже громадянам вже дозволено мати гладкоствольну і травматичну зброю. Що стосується нарізної зброї, то це рішення має приймати Верховна Рада. Якщо вони приймуть таке рішення, то, значить, що вони вивчили це питання повністю і беруть на себе таку відповідальність.

– З бойовими товаришами тримаєте зв’язок? Чи є друзі які залишилися на передовій?

– Звичайно! З багатьма товаришами із “Київщини” і “Миротворця” підтримую постійні контакти. Багато з них пішли працювати в інші міста на громадянському поприщі. Але стосунки обов’язково підтримуються. Тим більше, хочеться сказати, що ця дружба, яка зав’язалася в зоні АТО є дуже міцною. Також ми намагаємося постійно усіляко допомогати бойовим товаришам і ніколи їх не забувати.

– Можливо пригадаєте якийсь красномовний випадок, коли людина, від якої не очікували ніякого геройства, проявила себе саме в такій ситуації?

– Випадків таких було дуже багато. Для початку, варто сказати, що мій підрозділ був одним із наймолодших. В основному він складався з мешканців Києва і області. Це були молоді, “гарячі” бійці, чий запал іноді доводилося стримувати. Їхній патріотизм просто “зашкалював”, але в мирний час цього просто не було помітно. Проте там це відчувалося неодноразово.

Так, був один випадок, який не стосується бойових дій, але красномовно говорить про рівень патріотизму цих хлопців. Їхали ми із зони бойових дій, це був 2015 рік. І на під’їзді до Києва бійці, які їхали зі мною, почали співати гімн України. Це було дуже приємно!

Ці хлопці – майбутнє держави. Це – патріоти і гідні бійці, які служать і можуть показати приклад.

– Ну і на завершення розмови, можливо, хотіли би побажати щось людям, які перебувають в зоні АТО, на непідконтрольній території і на мирній території України?

– Усі вони повинні відчути себе громадянами України. І крім нас ніхто Україну для нас кращою не зробить. І ще хочеться побажати, щоб війна пошвидше закінчилася, і щоб на тих територіях запанував мир…

Розмову вів Олександр Павличук, “Моя Київщина

Від admin