Серед міфічних образів у давньому світі Середземномор’я і Причорномор’я найбільш популярними були грифони – істоти з тілом левів і головою та крилами орла. Впродож віків вони набували нових рис і значення у різних племен і народів.
Насамперед, грифон втілює ідею про поєднання двох світів – нижнього земного і верхнього небесного; а також це захисник від злих сил, символ родючості (у широкому сенсі) та солярного культу.
Міфи розповідають, що грифони захищають золото, супроводжують різних богів як їхні помічники, отже вони вважались хранителями матеріальних багатств і одночасно – провідниками на шляху до духовної досконалості. Глибока символічність цього образу наштовхнула на думку зробити зображення грифона логотипом нашого музею – Скарбниці Національного музею історії України.
За часом знайдення золоті пластинки із зображенням грифона є найбільш ранніми експонатами у колекції нашого музею. Заслуга відкриття цих прикрас належить Миколі Іванишеву, професору Київського університету Святого Володимира. Виконуючи завдання Київської археографічної комісії, де він обіймав посаду віце-голови, улітку 1845 року Микола Іванішев здійснив археологічні розкопки кургану Перепеп’ятиха поблизу села Мар’янівка Київської губернії. Під курганним насипом науковець дослідив поховання ранньоскіфського часу (VII століття до н.е.), в одному з яких ним були знайдені 24 мініатюрні пластинки, що являли собою контурні зображення грифона, який сидить, спираючись на могутні лапи.
Міфічний персонаж відтворений місцевим майстром за допомогою художніх засобів, властивих добі скіфської архаїки. За взірець йому слугував витвір передньоазіатських торевтів. Фантастичну істоту подано в профільному ракурсі, оберненою вліво та вправо. Розкритий дзьоб грифона підкреслює його грізний вигляд, підняті крила та виставлена уперед лапа надають фігурі динаміки. Золоті аплікації прикрашали головний убір (полос) жінки, яка належала до вищого кола скіфського суспільства.
По завершенню розкопок предмети, знайдені у кургані Перепеп’ятиха, надійшли до колекції Музею старожитностей Київського університету Святого Володимира. Цей музей, а також Нумізматичний кабінет при університеті очолював Володимир Антонович – один із найбільш відомих істориків і археологів, що працювали в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Створення зібрання Музею старожитностей – одна зі сторінок історії нашого музею, який став унікальним центром колекціонування та вивчення творів із дорогоцінних металів та коштовного каміння, що вже понад 50 років живе й працює під крилами золотого грифона.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Скарбниця Національного музею історії України

 

 

Від admin