У тихому маєтку на пагорбах над Женевою у Швейцарії домінують російська та українська мови.

Це Центральна агенція розшуку, якою керує Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Її роль – возз’єднати людей, роз’єднаних війною, знайти зниклих безвісти, відвідати військовополонених і повідомити їхнім сім’ям, де вони.

  • Імоджен Фоулкс
  • BBC News, Женева

Зараз, коли в Україні йде війна, у них дуже багато роботи.

Червоний Хрест допомагає сім’ям знайти своїх близьких, втрачених на війні, ще з 1859 року, коли Анрі Дюнан, засновник МКЧХ, натрапив на солдатів, які помирали після битви при Сольферіно на півночі Італії.

“Він узяв у пораненого солдата листа, – пояснює керівниця агенції Єлена Мілошевич Лепотіч. – Єдине про, що переживав солдат, попри те, що він прощався з життям, це те, що його мати не дізнається, що з ним сталося, і він хотів, щоб їй надіслали листа”.

Зараз Червоний Хрест намагається донести новини до стурбованих матерів в Україні та Росії.

“У нас дуже багато роботи”, – зізнається Єлена.

Much of the Azovstal steel plant in the southern Ukrainian port city of Mariupol was left in ruins

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Захисники “Азовсталі” в Маріуполі опинилися в російському полоні

МКЧХ заявляє, що зареєстрував сотні полонених захисників металургійного заводу “Азовсталь” у Маріуполі.

Співробітники Червоного Хреста не розголошують точну кількість, але вони отримують списки полонених як від російських, так і від українських сил, і вважають, що цифри сягають тисяч.

Не меншою є кількість сімей, які відчайдушно потребують новин. На пошту агенції щодня надходить до 400 електронних листів. Вони вже повідомили майже 1800 родинам про те, що сталося з їхніми зниклими безвісти близькими.

“Дзвінки починаються і закінчуються плачем”

Серцем розшукової агенції є кол-центр. Тут працівники зв’язуються з родинами, щоб повідомити, що їхній чоловік, син чи брат є військовополоненими. Вони також відповідають на дзвінки родичів, які шукають новин, і передають повідомлення – від дружини до чоловіка, від сина до матері.

Ці повідомлення варіюються від дуже практичних до таких, що краять серце.

“Я передала повідомлення військовополоненого росіянина його матері, – каже Анастасія Кушлейко, керівниця російського відділу агенції. – Він їй сказав: “Мамо, не хвилюйся, я в порядку. Але якщо у тебе під рукою, можеш надіслати мені номер бабусиного телефону в Києві? Якщо мене відпустять, я зайду до неї”.

“Тобто він російський військовополонений в Україні, а його бабуся живе в Києві. Це все говорить про цю війну”, – каже вона.

 

Поруч з Анастасією сидить Жанна, яка розмовляє з молодою українкою, чоловік якої потрапив у полон на заводі “Азовсталь”.

“Вона мене запитала: “Можна залишити вам особисту інформацію? – розповідає Жанна. – Я сказала “так, звісно”. (І вона сказала: – ред.) “Якщо Червоний Хрест відвідає мого чоловіка, не могли б ви сказати йому, що сьогодні я народила нашу дитину о 12:45, 3 кілограми 6 грамів”.

Інші дзвінки більш банальні. Один хлопець просить маму прислати шкарпетки, шоколад і чай. Але багато з них, зізнається оператор Маріан Паскаль, починаються або закінчуються плачем:

“Я розмовляв із російською сім’єю, мамою, вона розпитувала мене про сина, 19 років, вона мені сказала, що не має жодних новин два з половиною місяці”.

Азовсталь

Автор фото, Reuters

Підпис до фото, Українські військові довго тримали оборону на “Азовсталі”, але були змушені вийти звідти

Залишити все, щоб утекти від війни

Маріан Паскаль чекає на новини. Він родом із Габону в Африці, 12 років тому поїхав до Херсонського державного університету в Україні, щоб вивчати екологію. Довчився, знайшов роботу, закохався, одружився, у нього народився син. Херсон був його домом.

Після вторгнення Росії, за його словами, він тікає від війни: “Було нелегко залишити все. Я залишив свій будинок, який щойно купив кілька місяців тому. Але коли ми почули бомбардування о четвертій ранку, моя дружина сказала: “Нам потрібно все зібрати і просто поїхати”.

З березня Маріан і його сім’я стали біженцями у Швейцарії. Його знання мови дуже корисні для агенції розшуку, і він щасливий, що має роботу.

Але його дім у Херсоні, місті, яке зараз перебуває в руках Росії. Маріан не знає, чи поверне колись свій дім. Він навіть не певний, чи він ще стоїть.

“Думаю, я маю з ним попрощатися”, – каже він.

“Ми – на боці родин”

Щоб Маріан і його колеги могли отримувати повідомлення від військовополонених і перевіряти, чи з ними поводяться гуманно, МКЧХ повинен мати до них доступ. Відповідно до Женевських конвенцій, МКЧХ повинен мати “негайний доступ до всіх військовополонених у всіх місцях їхнього утримання”. Вони також мають опитувати військовополонених без свідків, а тривалість і частоту відвідувань не можна невиправдано обмежувати.

Однак поки що в цій війні цього не відбувається. МКЧХ має доступ до деяких, але не до всіх військовополонених, і генеральний директор організації Роберт Мардіні каже, що цього недостатньо.

Поки ці обмеження тривають, сім’ям з обох боків доводиться чекати, не знаючи про долю своїх близьких. Неупереджений підхід МКЧХ – намагання забезпечити добробут усіх військовополонених, незалежно від того, на якому боці вони воюють, – викликав певну критику в Україні, де дехто вважає, що російські солдати, які вторглися, втратили свої права на таку підтримку.

Однак Єлена Мілошевич Лепотіч наполягає на тому, що “ми ніколи не стаємо на чийсь бік”. “Єдиний бік, на якому ми стоїмо, – це бік родин. Вони мають право знати, що сталося”.

Такої позиції Червоний Хрест дотримується вже понад століття, надаючи новини сім’ям з усіх боків у двох світових війнах, у В’єтнамі та нещодавно в Іраку. Облік військовополонених зберігається вічно. Навіть зараз хтось, чий дідусь був у полоні під час Другої світової війни або чий батько пропав безвісти у В’єтнамі, може звернутися до Центральної агенції розшуку, щоб перевірити записи і, можливо, дізнатися, що сталося.

 

Неминуче деякі сім’ї отримають погані новини, деякі не отримають жодних новин, але іноді новини бувають хорошими. Для Маріана Паскаля це моменти, які варто цінувати:

“Дуже приємно казати їм, що так, ми його знайшли, він живий, він надсилає вам лише маленьке повідомлення, у нього все добре, він живий, і він вас любить”.

ввс

Від admin