Йти по визволеній землі – це особлива насолода.
Загострені відчуття дають можливість посмакувати все довкола. Вдихнути повітря свободи, вмитись водою з озера, роздивитись траву довкола, степ і ріллю. Все навкруги більше ніколи не буде такими як раніше.
Цю землю на наших очах топтали російські виродки. Довгих пів року. Спалені і пограбовані хати, незасіяні поля, вириті окопи та бліндажі.
Зрештою, після наполегливого “прохання” ЗСУ, окупанти втекли як грабіжники – швидко і вночі. По собі залишили брудні речі і тонни мін, гранат, патронів та інших корисних боєприпасів. Вони нам ще знадобляться.
Зараз на визволеній Харківщині тільки все починається. Починається з укріплення інженерних позицій на кордоні і має продовжитись на всіх фронтах. Зокрема там, де ватні ідеологи шукали для себе сприятливий грунт. Тобто в головах місцевих жителів деформованих наративами російської пропаганди. Головне не помилитись і все зробити вчасно і правильно.
Тепер це особлива, вдвічі більше ніж до того, наша земля. І вдвічі більша відповідальність зробити так, щоб ніколи знову це не повторилось.
Жах окупації і радість визволення потрібно зафіксувати в пам’яті цього і наступних поколінь. Кожен визволений метр української землі – це історія, яку маєм написати ми, інакше її напишуть за нас. І напишуть так, як вигідно їм, не нам.
Тому, як солдат своєї держави, я щиро радію, але тихо, бо ціною багатьох життів нам це вдалось, і розумію що чекає попереду. Потрібно зробити ще дуже багато, інакше все може повторитись знову.

Від admin