ДО 80-річчя ВІД ДНЯ СМЕРТІ ПОЕТА І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ БОГДАНА-ІГОРА АНТОНИЧА

Ой верше, мій верше,
Мійзеленийверше,
Ужмітакнебуде, (2)
Як… якбилоперше.

 

Для кожної людини та сторона мила де мати родила.Ця територіянайрідніша,найкраща і найдорожча серцю. Для лемків такою територією являється – Лемківщина. Тут їхні родові коріння оповиті красою мальовничих гір, лісів і все це вмонтоване в унікальну природу. Запах ранкових смерикових лісів, шум унікальних поточків і врешті і пісні пестять задушевною насолодою почуття жителів цього краю. Все це витворює між територією, її природою і народом дуже інтимний зв’язок, що глибоко вкорінюється в природному патріотизмі. Про любов до цієї землі Богдан-Ігор здебільшого засвоїв з оповідання баттьків. Нарадився він 5 жовтня 1909р.в селі Новиця. Горлицького повіту наЛемківщині в родинісільськогосвященикаВасиляКота, котрийнезадовгодонародженнядитинизмінивпрізвищена Антони, – в сім’ї Богдан-Ігор був єдиним сином.В селі була церква Св. Матері Параскевії до 1843 р і на її місце збудовано 1889 р. нову церкву Успення Пресвятої Богородиві.У 1914 р. РодинаАнтоничівперебраласядоВідня, де з гіркоюбідоюперебулачотирироки. У 1919р. Богдан з мамою (батьказаарештувалапольськавлада) переїхалинаПряшівщинудоматериногобрата, якогоневдовзірежимПілсудського скаравнасмертьзадомаганняправдлягалицькоїЛемківщини. Україна в цейчаспереживалаісторичнийвоєнний конфлікт. Та напочатку 1919 р. Об’єдналисядвімолодідержави: УHР (УкраїнськаНароднаРеспубліка) і ЗУНР (Західно-УкраїнськаНароднаРеспубліка) та волі народ очікуваної не здобув, але дух народу ці події підойняли. Цей оптимізм відчув Богдан як учень, так як усі інші українські діти. Закінчивши він початкову школу, трошки хворів, але вчився добре і його тоді 11 річного юнака послалидоСяноцькоїгімназії. Саме в ційєдинійнавсюЛемківщинупольськійгімназії (українськихучнів тодітамвзагалінебуло) двігодининатижденьвідводилиукраїнськіймові.Але в гімназії на щастяйоговчителембувЛевГец, згодомвідомийукраїнськийхудожник. Гецмав вагомий вплив на оформлення національної свідомости хлопця. Ігор вже в ґімназій почав писати перші свої твори і щодо їх якості він дуже часто користав з уваг досвідченого педагога Геца. Навіть будучи вже студентом Львівськогоуніверситету, Богдан-Ігорнадсилавсвому учителевісвоїпраці до оцінки. Лев Гецоцінював творчі зусилля амбітного студентадужевисоко. З тих перших творів виникало, що Ігор був всесторонно обдарованим юнаком, ще в гімна захоплювавсямузикою, непоганогравнаскрипці, котрупотімзгадував у віршахяк «музичнедерево». Виступавнашкільнихконцертах і навітькомпонувавмелодії. Такожмалював і серйозноцікавивсяобразотворчиммистецтвом. У 1928року Б. І. Антоничзакінчивгімназію і зразу вступивнагуманітарнийфакультетЛьвівськогоуніверситету (спеціальність-слов’янськафілологія).
З 1931 р.Почавдрукуватися в періодиці. Саметоді в бібліотеціжурналу «Дажбог» вийшлайогопершазбірка «Привітанняжиття».У 1933р., закінчившистудії в університеті з дипломоммагістрафілософії, Антоничставвільнимлітератором. Від 1934р. Б.-Г. Антоничактивнодрукується в західноукраїнськихчасописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж заходамиБогданаКравцівавінвидавзбірку «Триперстені», заякуотримавлітературнупреміюТовариства українськихписьменників і журналістівім. ІванаФранка.

За неповних чотири роки письменник готує до друкучотири книгипоезій, працюєнадмалоюпрозою, пишероман і лібретодоопери, пробуєсебе у ролімистецтвознавця. У 1936 р. Виходитьнайбільшаприжиттєвазбірка Б-І. Антонича «КнигаЛева», але недуга стає головною перешкодою у його творчій праці. Тількивидужав післяоперації у 1937р. З чергиускладнилосязапаленнямлегенів. Слабесерценевитримало і 6 липня 1937 р.Богдан-ІгорАнтонич на 28-му році свого трудимого життяпомер. ПохованопоетанаЯнівськомуцвинтарі у Львові. Збірки «Зеленаєвангелія» та «Ротації» вийшли у 1938р. Посмертно. «Зеленаєвангелія» -цекнигаприроди «Ротації» -книгаміста й цивілізації, а «Великагармонія» – книгавіри. Антоничнадзвичайно цікавитьсяколективноюпам’яттю йуявоюпраслов’ян. Він досліджує книги Святого Письма, твори отців Церкви, збірники, твори наукового змісту, апокрифи й повісті. Поетаманитьглибинавіків і далекіпокоління, що жили на нашій землі. Окремі дослідники твердять, що Б.І. Антонич цікавився давньою цивілізацією часів трипільської культури, яка приголомшуюче мала вплив і на майбутні покоління. Це був не перевершений талант у свому віці. Він глибоко аналізувавкалендарнуобрядовість у фольклорі, щонібиповертаєнаспевногоднядотихсамих, щорокуповторюванихритуалів: щедрувань, колядувань, накликаннявесни, утопленняМарени в купальськійводі. Ідеяпробезсмертяякбезконечнумандрівкудуші (відоме з давньоіндійськоїфілософіїпереконання, щодушанароджуєтьсявдруге, залежновідсвогопопередньогожиття, у людині, тваринічирослині) захоплювалапоета широка проблематика   минулого. Шкода для нації і велика шкода для світової цивілізації, що такий Велетень така знаменита постать відійшла з життя так з весесторонними зацікавленнями в молодому віці. Коли уважно читаємо поезію Антонича і над нею роздумуємо на приклад у вірші «Вишні» відчуваємо спліт що стосується і минулого, і майбутнього. Поетприменшуєвласніамбіції (всьоголиш «хрущ» на «Шевченковихвишнях», а разом з тимзахоплюєтьсяземлею, якадаєйомунатхнення, щонавітьчерезстороківпісляШевченкавінякзнаменитий поетщемаєщооргінального сказати.
ТворчістьАнтоничаспоріднена з фольклором, вінрозлогопокликався у власнихвіршахнахристиянськуміфологію, пов’язанузістарозавітнимипереказами, канонічнимиєвангеліями і навітьапокрифами. (Особливоприкметноютутвиглядає «КнигаЛева», депоетвдаєтьсядоміфівпропоходженнястихій, світил, землівсьогосущого). В останніхдвохзбірках — «Зеленаєвангелія» та «Ротації» – Антоничдаєліричніпереспівипочатківіснування: «ПершаглаваБіблії», «Міф», а такожкартиниапокаліпсису: «Кінецьсвіту», «Сурмиостанньогодня». Майбутнюзагибельцивілізаціївінбачитьякмоментвічного ланцюга творень і нищень. Наприклад викликає глибокі рефлексії його«Пісняпронезнищенністьматерії». Понадто, Богдан-ІгорАнтоничвикористовувавмотивиантичності (єгипетської, Індійської, грецької) й поганськоїміфологіїслов’янпровеликийколообігжиття у Всесвіті. Понадусецікавивсятакзванимидописемнимикультурами. Йогонаснажуваладумкапротворенняновітніхміфів, щонароджуютьсянанашихочах. Поетміряєчасомнемісяцямичироками, а століттями. Шукаючизатертіслідиминулихнародів і завмерлихкультур, вінбачив себедоісторичноюлюдиною, з правікупов’язаноюзісвоїммісцемпідсонцем, зісвоєюземлею. Недарма ж основоюосновсередобразівАнтоничевоїпоезіїстав образземліякстихії. Богдан-ІгорАнтоничприйшовдопереконання, щоджерелоусіхслов’янськихвіруваньтребашукатисаметут. Ізземлінароджуєтьсяжиття. Земля і небо -фундамент і дахсвітовогодому. Б.-І. Антонич є авторомшестикнигпоезії. Крім «Привітанняжиття» (1931), вінвстигвидати «Триперстені» (1934), «КнигуЛева» (1936) і впорядкуватищетри — «Зеленаєвангелія», «Ротації» та «Великагармонія». Його твори носять знамена авангарду і міфопоетики та на жаль ім’япоета-мислителя ще й зараз для багатьох українців залишається невідомим, а його поезія – новаторська і глибоко філософська – незрозуміла і належно не оцінена. Однак Богдан-Ігор Антонич це яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, перекладач, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант обов’язково пробивається крізь тернові хащі на шлях передових думок свого часу, шлях, який поєднує серце художника і серце його народу. Антонич був закоханий в життя і хотів перелити цю велику свою любов до всього живого, до всього, що живе й бореться за своє існування, в короткому часі досяг він вражаючої мистецької зрілості, яку подарував людству.Богдан-Ігор народився в маленькій Лемківщині,своєюсилоюпоетичнимсловом вражає, кожне ним написане слово торкаютьсянайпотаємнішихструнлюдськоїдуші і музикоювідлунює донинішньогодня.Богдан-Ігор Антоничпомер 6 липня 1937 р. (27-му році життя) життя у Львові, йопго похоронили на Янівському кладовищі. Це надзвичайна втрата, бо був це справжній високо обдарований мислитель-патріотсвогонародуі цілею душею і серцемжив для своєї любимої України.

Ярослав Стех

Від admin