ДО 100- ЛІТТЯ УРОДИН ТА 20 ЛІТТЯ СМЕРТІ ЛІКАРА-ХІРУРГА – А.Гнатишака
Медицина по істині є найшляхетніша з усіх мистецтв. (Гіппократ)
До своєї статтіпро видатного онколога д-ра Анатолія Гнатишака я використаю розповідь про нього його учня проф. Бориса Білинського.
Він каже – ,,що є лікарі, яким варто піти з професії. Пацієнти їх дратують, вчитися не хочуть, на думці – лише гроші. Є “лікарі від Бога”, які врятували сотні, а то й тисячі життів. А є лікарі, які змінюють хід історії. Професор Анатолій Гнатишак був одним із таких лікарів, якому належить вічна слава. У 1966 році заснував на базі Львівського медуніверситету (тоді ще – інституту) першу у СРСР кафедру онкології для студентів’’. Завдяки тому помислові здобуло тут освіту багато обдарованих лікарів. У своїй розповіді Білинський розповідає, про родовід Гнатишака,що походив він з священичої родини з Лемківщини, що у його батьків служила наймичкою мама відомого художника-примітивіста Никифора Дворняка. Анатолій Іванович зберіг багато його картин.На Лемківщині був сильним русинський рух, але Гнатишака ця ідея не захопила, він був свідомим національним українцем. Свої лекції читав завжди українською мовою. Білинський пригадує, що у 1944 році доля закинула Гнатишака у Саксонію, дехто з годом йому намагався нав’язувати співпрацю з нацистським режимом, але це просто несинітниці, – каже професор Білинський. Німці до галичан застосовували репресії, за те що проти них виступали УПА і ОУН. Дальше Білинський розказує, що д-р Гнатишак з початку працював у залізничній лікарні. Коли передислокувався фронт, увесь цей колектив відправили працювати до Німеччини. Ніхто не міг не підкоритися цьому розпорядженню. Він хотів працювати, тому й поїхав разом зі своєю лікарнею. Навіть радянський режим це розумів і не застосовув до нього з того приводу репресій (що цікаво, професор Гнатишак не був членом КПРС). Він повернувся до Львова. А багато людей не вернулося в Україну. Поїхали у Канаду чи США. Це заради загального впровадження,-а тепер пригадаймо, що ГнатишакАнатолій народився 20 лютого 1917, с. Бахів, Перемишльськогоповіту у священичій сім’ї на Львівщині (тепер Польща). У 1935 р. закінчивУкраїнську перемиськугімназію і вступивдомедичногофакультетуЛьвівськогоуніверситету, який закінчив 1941 р. Працював у проф. В. Добжанського і в коротці ставординаторомхірургічноговідділенняЛьвівськоїзалізничноїлікарні.
У1944 р. переїхавдоНімеччини, працював у лікарні в Ольбернхау.У жовтні 1945 р. повернувсядоЛьвова, бувординатором у клініцідитячоїхірургії. Від 1946 р. -асистенткафедризагальноїхірургії. У 1950 р. захистивкандидатську, а в 1958 -докторськудисертації. Від 1960 р. Він ставпрофесор і завідувачкафедризагальноїхірургії. У 1966 р. організував (першу в СРСР) кафедруонкології, якоюзавідувавдо 1988 р. Був науковим консультантомкафедри, консультантом обласногодіагностичногоцентру. Опублікував понад 160 науковихробіт, підготував 30 кандидатів і 10 докторівмедичнихнаук, виконавпонад 6 тисячоперацій. Протягом 20 роківбувзаступникомголовиРеспубліканськоготоваристваонкологів, учасник і організатор кількох з’їздівонкологів. Був активним працівникомнакультурно-громадськійниві. Бравучасть у роботі крайовоготовариства «Лемківщина» та Фундаціїдослідження Лемківщини у Львові. Проф. Анатолій Гнатишак, часто на медичному факультеті викладав, він любив побесідувати зі студентами, розпитати про плани на майбутнє. Міг поставити надто добрі оцінки. Часом давав складні завдання і тлумачив, що у медицині так просто нічого не буває, це надзвичайно відповідальна професія.
Рекомендував підручники з онкології українською мовою, який написав сам. У 1970-х рр. молоді на рак рідко хворіли. “Є три основні причини виникнення раку, – пояснював. Це вплив хімічних речовин (викиди фабрик і заводів внаслідок спалювання бензину, вугілля, вихлопні гази). На другому місці – віруси (наприклад, рак шийки матки викликає вірус папіломи людини). На третьому – радіація (дається взнаки Чорнобиль). Негативні процеси в організмі запускаються на тлі генетичної схильностей.
Якщо у жінки в родині були випадки раку грудної залози (хворіла тітка, мама чи бабуся), потрапляє у групу ризику. З них половина вмирала, ті що виживали, мали міцне здоров’я. Проф. А. Гнатишак любив прогулянку в Карпати зі своїми друзями великими хірургами Олександром Вишневським і Борисом Петровським, а особливо з проф. Володимиром Сеником перемишлянином з яким разом перепроваджували українізацію на Львівській медицині, що в практиці не було таке просте в ті часи. Його дружина Стефанія – рентгенолог, була погідної вдачі, товариська і разом вони виховали прикладно двоє дітей – Рому і Ореста. Орест не став лікарем.
Рома вивчилася на рентгенолога, захистила кандидатську працю, завідувала кафедрою рентгенології у Львівському медуніверситеті.
Згодом, Рома виїхала до США, де вийшла заміж за хірурга і в неї також є двоє дітей син й донька. Її син повернувся в Україну і працює на відділенні проктології. Проф. А. Гнатишака на 85 році життя викрито у ньогорак шлунка. Він не хотів оперуватися, але погодився, щоб полегшити життя своїй дружині, жартома казав, щоб їй не треба було далеко їздити. Прооперували його але від того часу стан його здоровя значно погіршився. Брав участь в Львівських мітингах на пітримлку українського відродження та на жаль помер 29 квітня 1997 р. у Львові, де і похоронений.
У проф. Анатолія Гнатишака завжди поєднувався науковий оптимізм і особистий песимізм. Був вінвеликим педагогом, професором медицини, громадським діячем. Словом, любив людей і водночас був мізантропом. Часто повторював, що жодна релігія у світі, жодна ідеологія не змогли створити нової людини.
Людина й далі залишається зіпсутою, поганою, егоїстичною, часто наражена на терпіння і недугу. А шкода, що не може радіти і веселитися!
Вічна йому пам’ять!
Ярослав Стех