… Якось Кашель, чудовий дядько з мого розрахунку, поїхав у відпустку. І вирішив взяти ноутбук у розстрочку. Щоб отримати кредит йому, певна річ, довелося заповнювати якісь папірці і, зокрема, вказати де він працює та надати номер людини, яка могла б це підтвердити. Кашель вказав номер безпосереднього командира – мій.
Дзвонить мені дівчина з банку. Розповідає, що відбувається, уточнює, хто я, чи знаю я Кашля і чи він, часом, не безробітний.
Я все пояснюю.
-Значіт, он работаєт в вааружонних сілах Украіни? – вчергове перепитує дівчина, яка вже почула багато про різні там розрахунки, батареї, батальйони та цілі бригади, але, природньо, так нічого і не зрозуміла.
-Так, так, він працює у Збройних силах. В армії, – кажу.
– Атлічна. Так а ви? Ви там сатруднік ілі дірєктар? – не заспокоюється оператор.
Я видихаю. Розумію, що ноут Кашлю все ж таки потрібен, але верховний головнокомандуючий мені свій номер не залишав.
– Директор, – кажу. – Я директор…
Так і живемо…