Марш куреня “Сіроманців”
Там борами мандрують “Сіроманці”,
На плечах кріс, ґраната у руках…
Батьківщини це вірнії повстанці…
Кожна людина по різному підходитть до наших визвольних змагань УПА в минулому, яких героїзм став нашою духовною візиткою сучасного часу і мірилом національної свідомості. Польські ультра фашисти на Закерзонню дощентно руйнують пам’ятники УПА, щоб навіть сліду не залишити по тих, які вмирали за суверенну українську державу.
Воїни УПА-це впершу чергу персонажі поточної історії, які формують світогляд так прихильників, як і наших ворогів і в залежності від об’єктивностіпоглядів оцінюється цей визвольний рух. Неправельний підхід до минулого завжди є причиною зрозуміння або часто катастрофою майбутнього. Без об’єктивного самопізнання формулювати погляди майбутнього між народами вкрай небеспечно.
Для прикладу Ярослав Качинський – презес правлячої сучасної владі ПіС в Польщі. Скільки то він з середини себе викидає своїх ворожих демонів проти українців дораджуючи їм, кого воми повинні любити і кого вважати своїми героями. Цей ,,дорадник’’, вже перевищив доради радянської пропаганди. Але звичайно серед поляків є багато розумних і не упереджених людей, які кладуть мости дружби між нашими народами.
Для мене кожен рядовий повстанець, а особливо командир героїчної визвольної війни першої половини ХХ ст. а навіть і ті, які цю боротьбу сперали, всі вони на сьогодні і назавжди становитимуть яскравий взірець нашого вірного служіння нації. Тому всупереч нашим недругам, хочеться з душі віддати належну шану всім воїнам підпілля УПА, які з неперевершеною стійкістю і мужністю, часто перетомлені вкладали неоцінений свій бойовий вклад в загальну перемогу народу. Часто поранені повстанці, немали медичної опіки, заподіювали собі смерть, щоб не здатись ворогові, дуже часто треба було здобувати зброю і амуніцію, що продовжувати боротьбу і можливо наблжувати день перемоги українському народові.
Тому обов’язок нашого покоління передати їхню любов і героїзм молодому сучасному поколінню. Так історія складається, що з покоління в покоління, переповідається від діда-прадіда до дітей-онуків не сфалшовану правду. Життя швидкоплинне і відходять з життя ті, які часто заслуженої вдячності і не дочекалися, так за життя, як і в наш час їхні могили обесчещують негідники.Не так просто говорити про історію УПА, але говорити треба це наше ядро і духовне осереддя, яке визначає нас самих і становить нашу національну свідомість.
Історія УПА саме це те місце, звідки тягнуться і куди стягаються нитки нашої національного житя. Багато з нас УПА завдячуємо те, що ми знаходимся серед живих. Воїни УПА не тільки воювали за суверенну українську державу, вони гинули і страждали, щоб ми залишилися повноцінним народом. Багато про героїзм УПА написано, але навіть ці окрушини які можна ще зібрати не можуть пропасти безслідно. Разом себе ми повинні самоусвідомлювати і переказувати світові безмежний героїзм українського воїна, а серед них разом з ними воювало багато етнічницх представників інших народів. Не так давно я наткнувся на матеряли про воїна Дмитра Карпенка, ці матеряли деколи суперечні, щодо біографічних даних. Бо відомо підпільники засекречували всякі інформації про себе, щоб вони не попали в руки ворога і могли б задати шкоди близькій родині.
Все що мені вдалося усталити постараюся в хронологічний спісіб переповісти про Дмитра Карпенка, а тим нехай мій допис буде молитвою у його 100-річчя від дня народження. За більшістю документів Дмитро Карпенко народився 1917 р. в с.Слов’янське на Полтавщині, в сім’ї українського селянина, якого радянська влада розкуркулела конфіксуючи все його майно і загнала його батьків до невільничої колгосюпної праці. Дмитро пішов в школу, після закінчення середньої освіти (десятилітки) був покликаник до Червої Армії, в якій був направлений до війскового училища, після якого отримав військове звання – лейтенанта. Під час війни був покликаний до лав Червоної Армії, перейшов додатковий військовий вишкіл і отримав звання капітана. З тим званням був направлений на фронт до боротьби з німецькими нацистами, але в недовзі попав в німецький полон з якого втік.
Перебуваю в якомусь провізоричному таборі військовополонених на Одещині, пару українців разом з Дмитром прямували в українські села і наткнулися на українське підпілля УПА. Таким чином «червоним» офіцерам стало в допомозі українське підпілля. Влітку 1941 року так Дмитро, як і цілий ряд інших, потрапляли до лав УПА і виконували безастережно військово-партизанські обов’язки.
В рядах УПА єдналися східняки із західняками в одній меті – визволиня України з ярма поневолювачів. Інколи мовні бар’єри виступали серед повстанців. Дмитро Карпенко, коли приєднався до підпілля, вступив до ОУН і навесні 1943 року вирушив у Карпати воювати тим разом вже за вільну Україну.
Капітан Карпенко був неєдиним радянськимофіцером в рядах УПА, хтобравсвідомо участь у національно-визвольній війні за волю і незалежність Української держави.
Але,він був зпоміжтиходиниць, мабуть найбільш свідомий свого героїзму, щозалишилися в УПА після 1944 року.
Спочатку вирішальним чинником була можливість пережити німецькуокупацію, що є особливо важливою для втікачів із полону. Підпілля потребувало військових спеціалістів у своїйборотьбі з німцями, тож колишніх «червоних» приймало охоче.
Проблеми почалися, коли Червона армія знову з’явилася в Україні, давши «блудним дітям» можливість повернутися на так звану ,,родіну’’. Багато хто скористався з тах пропзиції і за це потім відтерпів у концтаборах.
А дехто проходив у підпіллі своєрідне духовно-національне переродження, усвідомлюючи суть сталінського режиму, і вже ніколине повертавсяназад. Доостанніх належав і «Яструб».
У підпіллі вінжодного разу неодягнув звичного радянського однострою, хоча в УПА такий одяг був цілком звичним явищем. Ніколи незгадував просвою службу в ЧА, хіба в розмовах з близьким другом «Вороном».
Єдине, що почуливіднього про «тамті» роки, – коротку обіцянку:
«Я тим шміракам ніколи не забуду Полтави». Єдиним, щонагадувалопронемісцевепоходження «Яструба», булахарактерна східноукраїнська вимова і його деколи заспівувані пісні. Яструб був реалістом, він серед друзів говорив ми звичайно силами УПА ніколи не виграєвійни з могутнім РадянськимСоюзом, але наше завдання ніколи не здатися навіть міцнішому від нас ворогові. На виступах перед вояками УПА командир ,,Яструб’’ наголошував, що УПА здобуває безсмертну славу в боях, що це найбільш історично універсальна бойова сила, яка відроджує українську націю, а водночас її на вічні-віки об’єднує.
Згодом Д. Карпенко виступав під псевдами; псевдо «Яструб», «Лютий» і «Ворон». Він в бойових діях був високо кваліфікованим командиром так в бою з німецькими, як і радянськими загонами.Командир ,,Яструв’’ як сотенний сотні ,,Сіроманці’’ (,,Вовки’’) у складі ,,ВО-3 Лисоня’’ пройшов рейдом до Рави Руської, тут його сотня в жовтні 1943 р. розгромила каральний загін нацистів. А на весні 1944 р. біля села Карова в Равщині розтрощила німецький військовий загін. Дальше помічаємо активно-захисну діяльність сотні ,,Яструба’’ на терені Любачівського повіту, яка стала на захист українського населення, яке не тільки було рабоване, але і мордоване польським реакційним підпіллям головне АК. Сотня ,,Сіроманці’’ під проводом командира ,,Яструба’’ майже цілий липень 1944 р.воювали з АрмієюКрайовою. У підсумку в кінці місяця у поляків було відбитомістечкоВеликі Очі.
Після цьогосотня “Яструба” повертаєтьсяна Львівщину.Восени 1944 рокуД. Карпенка призначено на командура куреня “Верховинці”. Під його командуванням виявилося неменш 600 чоловікразом з обозами і розвідкою.
30 вересня війська НКВС почали наступна позиції “Яструба” біляУнівського монастиря на Львівщині. За чотирнадцять годинбою повстанці відбили 22 ворожі атаки за участютанків і авіації.
В грудні 1944 р. Яструб провів найвідомішу і найбільш вдалувійськову операцію: він атакував райцентр Нові Стрілища і відбив його у червоноармійців. Підчас бою було зруйновано приміщення райвідділу НКВС (убитий і начальникцього закладу), парткому, відкрито тюрми для ув’язнених.
Але й Яструб на жаль – загинув ще напочатку цього бою.
Смерть Командира Дмитра Карпенка 17 грудня 1944 року у віці 27 років у с. Нові Стрілища Жидачівського районуЛьвівської області, була колосальною втратою для українського підпілля УПА. Радянська, а тепер Путінська і врешті Ярослкава Качинського ворожо-брехлива пропаганда намагається принизити визвольну боротьбу УПА, не залишаючи ані одного слова в ім’я заслуг повстанців.
А тим самим такий підхід мобілізує усі здорово мислячих людей протиставитись усім їхнім наклепам в обороні українського повстанського руху. На завершення пригадаймо, що наш ювілятДмитроКарпенко (Яструб, Лютий)народився у с. Слов’янське Полтавськоїобласті у 1917 році, як командир в рядах УПА, як герой УПА, був нагороджений – Золотим Хрестом Бойової Заслуги I класу (посмертно).
У 2007 році намісці поховання (с. Кам’янкаІвано-Франківської області) начесть героябув споруджений пам’ятник. У 2008 році ім’ям “Яструба” назвали зірку в сузір’ї Скорпіона.Український народ навіки обезсмертив свого героя, склавши “Марш Сіроманців”:
З 2015 року в місті Конотоп (Сумська область) ім’ям Дмитра Карпенка названа одна з вулиць. Зрештою, вже за життя Д. Карпенко ставлегендою, командиром сотні “Сіроманці” (“Вовки”), яка наводила жах спочатку на німецькі, потім на польське реакціийне підпілля АК та на радянські війська в Україні.
Честь вічній пам’яті –Дмитру Карпенкові!
Ярослав Стех