ЖИТИ, ТВОРИТИ, ДІЯТИ…Вітаємо Олександра Миколайовича Середюка!

  • admin
  • 21.10.2020
  • Коментарі Вимкнено до ЖИТИ, ТВОРИТИ, ДІЯТИ…Вітаємо Олександра Миколайовича Середюка!

Ювілей, кругла дата, річниця.. Але ніхто не стане сперечатися з тим, що для будь-якої людини вона має особливе значення. Ювілей вважають своєрідним кордоном в житті, часом підведення підсумків і тому чекають його з хвилюванням і трепетом.

Така хвилююча мить настала і для Олександра Миколайовича Середюка. На серпантині його життєвих стежок і доріг розквітла ювілейна дата – 70 років. Багато це чи мало? Коли живеш та робиш все з душею, з любов’ю – це зовсім не багато. А ще, коли поспілкуєшся з Олександром Миколайовичем, а він такий енергійний, невгамовний, сповнений надіями і тривогами, то про поважний вік і говорити не станеш. Адже у 70 років козаки в силу вбираються, а у 80 ніг під собою не чують…

*          *          *

Народився Олександр Миколайович 21 жовтня 1950 року на благословенній Гайсинській козацькій землі, що на Вінниччині. Мальовнича природа, величавий Південний Буг та неповторна зелень широколистих лісів, весняні килими голубого та білого рясту, назавжди залишились в пам’яті дитинства пана Олександра.

Після закінчення Ладижинського технікуму механізації сільського господарства, деякий час працював у колгоспі Погребищенського району. Звідти  був призваний до лав збройних сил СССР. Військову службу довелось проходити у частинах морської авіації на Балтійському та Тихоокеанському флотах.

В 1972 році поступив на денне відділення історичного факультету Львівського держуніверситету імені Івана Франка. Адже історія була для нього улюбленим предметом ще в школі. На 4 курсі одружився. Після закінчення вузу молода сім’я зупинилася у Луцьку. Волинь стала новою сторінкою у житті Олександра Миколайовича.

З 1977 по 1978 рік працював у Волинському краєзнавчому музеї на посаді старшого наукового співробітника, де проявив себе ініціативним, енергійним та відповідальним, закоханим у свою справу спеціалістом. Восени 1978 року був запрошений на посаду старшого наукового співробітника відділу інформації і пропаганди Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції.

Молодий історик з головою поринув у справу, став подорожувати, збираючи експонати виїжджав у відрядження. Разом з учнями місцевої школи створив історико-туристичну секцію «Ентузіаст». Рюкзак на плечі – і в походи, експедиції, зустрічі з старожилами, подорожі малими і великими волинськими селами. Подорожі, пошуки, а вже потім – відкриття.

Минув рік-два і відвідувачів приймає черговий зал. Спочатку це був зал «Історія села і дослідної станції», «Природа Волині та екологія», тоді– «Розвиток господарства краю за часів первіснообщинного ладу та феодалізму», «Землеробські знаряддя Волині кінця ХІХ- початку ХХ ст.», «Поліське ткацтво»…

За короткий час було оформлено і відкрито цікаву експозицію, і вже у 1983 році Колегія Міністерства культури України присвоїла музею почесне найменування „Народний музей”. У семи залах експозиція займає площу понад 500 квадратних метрів.

Ще за рік до проголошення державного суверенітету України пан Середюк розгорнув невелику, але сповнену історичної глибини експозицію «Українська національна символіка». Видав брошуру «Символіку не вибирають, її успадковують». Пізніше на основі найсучасніших досліджень підготував матеріали, зібрав експонати і створив новий зал «Історія української державності», аналогів якому немає на Україні. Експозиція побудована за новою методикою, в ній відсутні застарілі стереотипи, показано всі етапи народження, розвитку та становлення державності нашої країни.

На створенні стаціонарних залів музею ентузіазм Олександра Миколайовича не вичерпався. З 1989 року він взявся за новий проект – створити музей під відкритим небом – скансен, але уже як діючий.

На території Рокинівського дендропарку почалось будівництво невеличкого волинського села ХІХ ст., в якому розмістились пам’ятки древнього дерев’яного будівництва. Олександр Миколайович відшукав і перевіз вітряк, хати, кузню. Створив господарські забудови (оберіг, льох, хлів, дровітню тощо). За власний кошт спорудив невелику каплицю-церкву.

Оригінальність музею, який створює Олександр Середюк, полягає в тому, що усі його об’єкти-експонати є діючими. Тут відвідувачі мають можливість поспілкуватися з історією через дотик руки. Можна робити те, що не дозволяється в жодному іншому музейному комплексі України.

По «музейному селу» між будівлями-експонатами бігають собаки, у клуні початку минулого століття стоїть пара коней, поряд – стіжок сіна. Відвідувачі можуть побачити, як господиня порається коло палаючої печі й дістає звідти рогачем горщики з борщем чи варениками. Скуштувати тих страв, втамувати спрагу узваром із сушених фруктів та лікувальних трав, зібраних тут, на території дендропарку, з екологічно чистої місцевості, заночувати на запашному сіні.

При бажанні можна у клуні й дерев’яним ціпом помахати, обмолочуючи жито, накосити з господарем трави, витерти піт із чола домотканим рушником, почути живу українську пісню. Це все можна побачити, відчути, посмакувати, що не в кожному музею доступне.

Директором музею було вивчено і проведено трудові обряди: “Свято першої борозни”, “Сівба”, “Зажинки”, „Жнива”, „Обжинки”, що стали основою створення серії телефільмів “Щоб хліб родив”, який отримав уже не один Головний приз на міжнародних кінофестивалях. В 2010 році за сценарієм О. Середюка вперше було знято відеострічки про свято Колодія та Ярила, які також відзначені міжнародними дипломами. А у 2018 році разом з ТРК «Волинь» було знято чотири серії «Гартуймося, шануймося, тренуймося» по мотивах його монографії «Лицарі Сонця».

Крім музейної діяльності, Олександр Миколайович Середюк займає активну життєву позицію, неодноразово обирався депутатом Рокинівської селищної ради, Луцької районної ради. Він член правління обласної Асоціації незалежних письменників України імені П. Чубинського.

На протязі багатьох років займається Олександр Середюк вивченням і дослідженням козацтва. З захопленням він годинами може розповідати про те, як воювали, гартували себе українські козаки, про досвід козацької медицини. Середюк по крупинках збирав матеріали про еліту Запорізької Січі – козаків-характерників. Зібраний матеріал ліг в основу цікавої книги-монографії «Лицарі Сонця», яка витримала вже три видання (2006, 2008, 2019рр.).

Створив на базі музею Волинську молодіжну громадську організацію «Школа козацького гарту»., у якій виховав понад пів-тисячі юнаків та дівчат в дусі українського лицарства, а двоє з яких стали чемпіонами Європи та Світу із середньовічного бою.

Та не лише фізично вдосконалюються вихованці Школи. Їх наставник, як інструктор по туризму, альпініст СРСР, регулярно організовує екскурсії історичних та сакральних місцях України, які духовно возвеличують козачат, на героїчних прикладах предків формуються справжні патріоти. Приємно зазначити, що за 15 років вони з батьками об’їздили майже всі історичні місця України, здійснили сплав на катамаранах по Південному Бугу у 2014 році. .

Сьогодні Олександр Середюк доктор філософії, письменник і публіцист, автор понад 50 наукових праць, 30 книжок, брошур і двух монографій. Постановою Козацької ради нагороджений медаллю та срібним хрестом «Козацької слави».

І не випадково. Тому що витримав багаторічну рейдерську атаку, відновив після пожежі стародавню хату і спорудив без допомоги державних структур нову оселю – хату з двірцем, яку перевіз із села Теклине Камінь-Каширського району. Козаки заклали, а Олександр Миколайович майже самотужки споруджує на площі 1,5 га Волинську січ, яка, можливо, стане Центром національно-патріотичного виховання нашої молоді.

Як громадянин і патріот, Олександр Миколайович 40 років дбає про збереження національної пам’яті українців, її звичаї і обрядів, лицарського бойового мистецтва. А це значить – розбудовувати українську державу.

21 жовтня святкуватиме свій 70-річний ювілей директор Музею історії сільського господарства Волині-скансену

Колектив музею, друзі і козаки щиро вітає свого керівника!

 

В цей день осінній, сонцем гожий,

Коли вже зібрані хліба,

Підвести підсумки вже  можна

Хороші маєте жнива.

Родина дружна, друзі щирі,

Лад в господарстві і в душі,

Життя в любові і у мирі

Це нагорода за труди.

Бо день за днем років багато

Трудились Ви в поті чола

Щоби добробут був у хаті

Й сім’я щасливою була.

Хай буде в Вас здоров’я й віра,

Хай всі добра Вам зичать щиро.

В роботі — успіх і порядок,

Комфорт в оселі і достаток.

 

 

                            Наталка  Антонова,

екс-науковець музею