Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий

Консультанти і рецензенти: архітектор-реставратор Сергій Юрченко, директор Науково-дослідного інституту історії архітектури і містобудування у Києві, д-р Олексій Сокирко (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), проф. Тетяна Таїрова-Яковлева (Український науковий інститут Гарвардського університета)

АРХІТЕКТУРНО-АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДИ БАТУРИНА 2024 р.
НАУКОВЦІ, СПОНСОРИ, ЖЕРТВОДАВЦІ ТА ВИДАВЦІ

У 1995-2021 рр. археологи та історики з Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка м. Чернігова в Україні та Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та його відділу м. Торонто в Канаді проводили щоліта розкопки у м. Батурині Чернігівської обл. Великомасштабне вторгнення Росії в Україну змусило призупинити стаціонарні археологічні дослідження там у 2022-23 рр. Однак у липні-серпні цього року співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» разом з волонтерами з Чернігова і м. Луцька Волинської обл. коштом КІУС відновили реґулярні розкопки у Батурині, насамперед археологічних пам’яток, пошкоджених військовими діями¹ (іл. 1). Їхні результати будуть представлені у звітах і публікаціях 2025 р. в Канаді, США та Україні.

Цей буклет підсумує багатолітнє архітектурно-археологічне вивчення залишків головної резиденції гетьмана Івана Мазепи у Батурині в минулі роки, обґрунтує гіпотетичну реконструкцію її екстер’єру та порівняє з аналогічними бароковими палацами й іншими спорудами Заходу (іл. 15-30). Праця покаже гетьманський маєток у широкому контексті європейського ранньомодерного зодчества та його впливи на столицю козацької держави.

Від 2001 р. поспіль КІУС та Дослідний інститут «Україніка» у Торонто спонсорують Батуринський проєкт. У 2021-23 рр. Вічний фонд д-р Богдана-Стефана Запутовича і д-р Марії Грицайко-Запутович при КІУС підтримав проєкт щедрими ґрантами. Щиро дякуємо директорці КІУС проф. Наталії Ханенко-Фрізен, її заступнику д-р Сергію Ціпку, директору Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при відділі КІУС в Торонто проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліґи Українців Канади мґр Оресту Стецеву за багаторічне фінансування історико-археологічного і архітектурно-мистецького вивчення Батурина й поширення наших буклетів.

Батуринський проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/ canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). Колишній директор КІУС, провідний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут заснував цей проєкт і керував ним у 2001-15 рр.² Він лишається його авторитетним академічним дорадником, співавтором наших буклетів та статей про нові історико-археологічні студії столиці Гетьманщини.³ Науковий працівник Торонтського відділу КІУС д-р Володимир Мезенцев брав участь у розкопках Батурина та решток Мазепиної садиби як співкерівник археологічної експедиції у 2001-13 рр. Він є виконавчим директором Батуринського проєкту КІУС. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку (www.ukrainianstudiesfund.org) виділяє щорічні субсидії на цей проєкт.

Батуринська археологічна експедиція базується при Навчально-науковому інституті історії та соціогуманітарних дисциплін Чернігівського університету. Директор цього інституту, знаний історик модерної України проф. Олександр Коваленко активно допомагає вивченню батуринської старовини. Головою експедиції є науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий (Чернігів).

У 2023-24 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Дослідний інститут «Україніка», Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Кредитова спілка «Будучність» (голова дирекції Андрій Тарапацький), Українська кредитова спілка (персональна подяка Генеральному директору Тарасу Підзамецькому), Фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова Міка Шепард) і «Benefaction Foundation (OTDzulynsky Fund)» у Торонто.

Велика подяка належить голові редакційної колеґії Гомону України/Ukrainian Echo д-р Олегу Романишину, редакторці тижневика Оксані Соколик, мовній редакторці Софії Сосняк та комп’ютерному дизайнеру Михайлу Гуцману за фахову підготовку до друку й публікацію розлогих і багатоілюстрованих статей про вивчення Батурина українською та англійською мовами у цій поважній газеті понад 20 років, а також тринадцяти буклетів у її видавництві. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців всебічно підтримують Батуринський проєкт у громаді, допомагають його фінансуванню, зразково організують, спонсорують і рекламують публічні лекції В. Мезенцева про останні студії старожитностей гетьманської столиці в Торонто та оприлюднюють наші буклети й статті на цю тему на вебсайтах Дослідного інституту «Україніка» і Ліґи Українців Канади.⁴

19 квітня 2024 р. В. Мезенцев зробив доповідь «Образи козаків і західних воїнів Івана Мазепи на кахлях Батурина», ілюстровану прозірками, у приміщенні «Олд Мілл» в Торонто. «Україніка» та КІУС широко рекламували її у канадсько-українській медії та Інтернеті. У травні відео цієї лекції показали на Forum TV Canada та розмістили на ютубі.⁵

Запропонований буклет є тринадцятим випуском у серії подібних щорічних публікацій авторів про результати історико-археологічних досліджень ранньомодерного Батурина в 2010-24 рр. У попередніх випусках розглянуті розкопки залишків палацу І. Мазепи, реконструкції його архітектури і декору, фортифікація міста, геральдичні емблеми, культура й побут козацької верхівки, художні ремесла, економічні та мистецькі зв’язки гетьманської столиці з Заходом.⁶ Дуже дякуємо Фундації «Будучність» (голова дирекції Богдан Лещишин) та Дослідному Інституту «Україніка» і його президенту О. Стецеву за покриття коштів видання семи останніх брошур тої серії у 2018-24 рр.

Ці гарно видані науково-популярні багатоілюстровані історико-археологічні й архітектурно-мистецькі праці авторів про столицю козацької держави рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини. Останні вісім буклетів 2017-24 рр. можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). Дванадцять брошур 2012-24 рр. розповсюджує Видавництво КІУС в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca; https://www.ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3; https://www.ciuspress.com/?v=5435c69ed3bc).

* * *

Підготовку цього буклету консультували відомий історик Гетьманщини і козацької еліти, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка д-р Олексій Сокирко, знавці біографії та діяльності І. Мазепи співробітниця Українського наукового інституту Гарвардського університету (HURI Jacyk Distinguished Fellow) проф. Тетяна Таїрова-Яковлева і Сергій Павленко (Чернігів), директор Науково-дослідного інституту історії архітектури і містобудування у Києві архітектор-реставратор Сергій Юрченко, історики зодчества Речі Посполитої в інститутах мистецтва Польської академії наук (ПАН), університетах та бюрах реставраторів/консерваторів споруд Варшави, м. Кракова і м. Любліна у Польщі.⁷ Щиро дякуємо колеґам за співпрацю, важливі поради, оцінки нашої комп’ютерно-графічної реконструкції палацу І. Мазепи в Батурині та першого варіанту цієї праці. Висловлюємо також подяку директорці Центру ім. Петра Яцика у Бібліотеці Робартс Торонтського університету д-р Ксені Кебузинській за цінні бібліографічні консультації В. Мезенцева і допомогу йому в розшуках рідкісних видань.

Попри військовий час, у Батурині продовжують діяти і активно відвідуються п’ять музеїв старожитностей Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»⁸ (іл. 3, 31). Його працівники влаштовують нові експозиції й виставки, проводять численні екскурсії. Кількість відвідувачів музеїв, архітектурних і скульптурних пам’яток Батурина з України та особливо з-за кордону значно зросла від рівня 2022-23 рр. У 2024 р. їх оглянуло біля 40 тис. туристів з України, Польщі, Литви, Німеччини, Франції, Голландії, Швеції, Туреччини, Америки та Нової Зеландії. Серед них нараховано понад 10 тис. українських школярів і студентів. Співробітники батуринського заповідника провели з відвідувачами 3,365 екскурсій українською і англійською мовами. Музей археології Батурина оглянуло 1,215 осіб, з яких близько половини складає учнівська молодь.

2024 р. працівники заповідника презентували біля 200 публічних лекцій про гетьманську столицю українською і англійською мовами, з них майже половина були онлайн, включно для української діаспори Австралії. Їх прослухало понад 4 тис. осіб у світі. Науковці цієї установи надрукували й оприлюднили в Інтернеті 178 академічних і науково-популярних статей про діяльність заповідника, його міжнародні контакти, цінні експонати Музею археології Батурина, останні розкопки козацької столиці, про видатних гетьманів, їхні роди і Батуринську трагедію 1708 р. у виданнях України, Латвії, Естонії, Чехії, Греції, США та Канади.⁹

Як і минулого року, заповідник опублікував черговий збірник наукових праць Батуринська старовина, випуск 10 (14), за редакцією Н. Ребрової, О. Коваленка та ін. (Ніжин, 2024). Цьогоріч заклад встановив плідні контакти з музеями і архівами Чехії та Швеції. Улітку 2024 р. завідувачка відділу археології заповідника Каріна Солдатова та його співробітник Максим Нескуба брали участь у розкопках Батурина під керівництвом Ю. Ситого (іл. 1).

Попередня генеральна директорка заповідника історикиня д-р Наталія Реброва, теперішня директорка архітекторка Тетяна Кербут, вчена секретарка історикиня д-р Наталія Саєнко, співробітниці К. Солдатова і Оксана Ломко 25 років тісно співпрацюють з дослідниками археології Батурина в Україні та Канаді, пересилають нові публікації, фото заходів і експонатів Музею археології міста, надають відгуки на наші канадські видання й розповсюджують їх в Україні.

Тож, великомасштабна аґресія путінської імперії в Україну не зупинила подальше вивчення і популяризацію історії та культури гетьманського Батурина українськими й канадськими вченими і музейниками у друкованих та інтернетних буклетах, статтях, екскурсіях і лекціях. Ця тема є завжди актуальною для висвітлення ранньомодерної української державності, козацької еліти, високої культури столиці Гетьманщини та її широких європейських зв’язків, особливо за І. Мазепи. Збереження, дослідження й реконструкції археологічних, архітектурних і мистецьких пам’яток Батурина набуло більшого значення під час геноцидної війни Росії проти України і цілеспрямованого нищення загарбниками національної культурної спадщини, історичної пам’яті й традицій українців. Плануємо прийдешнього літа продовжити розкопки міста у більших масштабах, якщо військова ситуація на Чернігівщині дозволить.

ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ ТА ЇЇ РОЗГРОМ 1708 р.

У наших раніших буклетах вміщено детальніші історико-археологічні нариси Батурина за княжої та козацької епох і описи його героїчної оборони, захоплення і тотального розорення російською армією у 1708 р.¹⁰ Тут лише стисло нагадаємо, що після звільнення міста від панування Речі Посполитої козаками гетьмана Богдана Хмельницького у 1648 р. воно почало інтенсивно розвиватись. 1669 р. його призначили столицею козацької держави, Лівобережного Гетьманату. Батурин досягнув найвищого розквіту за 22-річного правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.), видатного державця і покровителя української культури, освіти та православної Церкви (див. передню та задню обкладинки).

Здобувши вишкіл європейського рівня, він запроваджував архітектуру, мистецтво і культуру Заходу в Гетьманщині та її столиці.¹¹ Незрівнянний фундатор церков і монастирів в Україні та далеко за її межами, цей володар булави спорудив у Батурині п’ять храмів та свій амбітний палац європейського зразка (іл. 2, 7, 15).

Під час Північної війни І. Мазепа з гетьманським військом і запорізьким козацтвом прийняв протекцію шведського короля Карла ХІІ й підняв повстання за звільнення Наддніпрянської України від зверхності Москви. 1708 р. військо царя Петра І після дводенної стійкої оборони козаків і міщан зрадою оволоділо Батурином, центром Мазепиного повстання. Російські карателі по-варварському закатували полонених козаків та урядовців й вигубили усіх цивільних мешканців від старого до малого, загалом 11-14 тис. батуринців.¹² Нападники пограбували й спалили місто і відвезли захоплені козацькі прапори, булави, бунчуки, клейноди та інші символи гетьманської влади цареві. Так Петро І придушив антимосковський виступ І. Мазепи жорстоким терором для залякання прибічників непокірного гетьмана і всієї України. Самодержець намагався знищити навіки й заборонив відновлювати покаране головне місто козацької держави.

Через півстоліття, всупереч забороні царя Петра, гетьману Кирилу Розумовському (1750-64 рр.) вдалось відбудувати з руїн Батурин і призначити знову столицею козацької держави. Однак після її скасування Російською імперією 1764 р. та особливо по смерті останнього гетьмана у 1803 р. місто впало у занепад і перетворилось на незначне аґрарне поселення в період бездержавності України.

У добу її незалежності, головно завдяки потужній всебічній підтримці президента Віктора Ющенка, 25-річним археологічним дослідженням терену Батурина, масштабним натурним реконструкціям державним коштом зруйнованих гетьманських палаців, церков, кам’яниць і міських укріплень та активній діяльності Національного заповідника «Гетьманська столиця» її образ відродився для науки, просвіти й патріотичного виховання українців (іл. 3, 31). До повномасштабного нападу РФ кількість відвідувачів з України й Заходу музеїв старожитностей, знаменитих пам’яток зодчества XVII-XIX ст. та величних скульптурних монументів і меморіалів батуринського заповідника досягала біля 200 тис. на рік.¹³ Навіть у буремні воєнні 2022-24 роки десятки тисяч туристів зрілого й молодого віку приїздили з різних країн оглянути відтворену столицю козацької України чи брали аудіо і відео тури екскурсоводів заповідника.

Щороку 13 листопада у Батурині урочисто відзначають річницю розгрому Мазепиної столиці московським військом і вшановують світлу пам’ять її мужніх захисників та жертв різанини¹⁴ (іл. 31). Тож батуринці ширять розголос у світі про славну й трагічну долю їхнього міста.

РОЗКОПКИ ЗАЛИШКІВ МАЄТКУ І. МАЗЕПИ НА ГОНЧАРІВЦІ

За датуванням В. Мезенцева, між 1696 р. і 1700 р. гетьман побудував свою найбільшу садибу на околиці Гончарівка за 2 км на південний схід від фортеці Батурина. Вона була п’ятикутна у плані, площею біля 9 га і захищена з поля ровом з гласисом, валом і п’ятьма земляними бастіонами-барбетами¹⁵ (іл. 2-6). Дослідник ранньомодерної фортифікації д-р Олександр Бондар вважає, що полігональні бастіонні укріплення маєтку Гончарівки запозичили з фортець Голландії XVII ст. і вони є найранішими у Лівобережній Україні.¹⁶

Палац і подвір’я І. Мазепи знаходились на північно-східному краї маєтку понад схилом плато високого лівого берега р. Сейм (іл. 7). За археологічними і писемними даними, неподалік мурованого палацу розташовувались дерев’яні церква, фліґель для гостей («покоєва хата»), курінь/вартівня для охоронців або покоєвих гетьмана, окремий цегляний льох з підземним коридором та інші службові й господарські споруди. Більшу незаселену територію садиби займали фруктовий сад, березовий гай та орне поле.¹⁷

О. Бондар підготував графічні реконструкції плану та гіпотетичного вигляду укріпленого маєтку І. Мазепи на Гончарівці (іл. 5, 6). Він відзначив, що відтворена ним мережа доріжок там нагадує реґулярне розпланування т. зв. «французьких парків», які були модними у Франції в добу бароко і походять з ренесансної Італії. Вчений вважає виявлене ним реґулярне планування п’ятикутної гончарівської садиби з садом і гаєм першим таким зразком у Центральній Україні.

Цей дослідник також розглядає її як найраніший відомий у Гетьманщині тип т. зв. «палацу в фортеці» («palazzo in fortezza» італійською мовою). Такі комплекси поєднували ранньомодерну цивільну палацову архітектуру, яку представляли Мазепині покої на Гончарівці, з переважно бастіонними фортифікаціями.¹⁸ Цей тип укріплених заміських палаців і вілл виник в Італії XVI ст. й поширився по Європі до Польщі та України з початку XVII ст.¹⁹

До 1700 р. будівництво палацу І. Мазепи завершили. Він уперше згадується у Літописі Самійла Величка при описі святкового великоднього з’їзду полковників, урядовців і козацької старшини в «столовім гетьманськім домі на Гончарівці» того року.²⁰ У листах до Мотрі Кочубей 1704 р. гетьман називає свою резиденцію «покоєм мурованим».²¹ В документах Бендерської комісії 1709 р. її згадано як «кам’яний будинок в Гончарівці».²² Туди керманич козацької держави переніс свою головну резиденцію та державні/військові скарбницю, канцелярію та архів з ранішого осідку в цитаделі Батурина і постійно мешкав на гончарівському маєтку кілька років до повстання 1708 р.²³

Під час розорення гетьманської столиці того року царське військо захопило цю заміську садибу, пограбувало й спалило Мазепин палац. Відтоді споруди там стояли пусткою, поступово розвалювались і розграбовувались. Протягом XVIII-XX ст. навколишні мешканці розбирали руїни палацу на цеглу, забутовку та інші будівельні й декоративні матеріали для перевикористання.

До нашого часу від палацу лишились тільки глибокий котлован, орієнтований довгою віссю приблизно північ – південь, розвали стін, невеликі фраґменти фундаментів та їхні рови. Вони майже повністю були розкопані археологами разом з рештками кількох менших споруд садиби у 1995 р. та 2003-21 рр. Натепер ця гетьманська резиденція є найбільш археологічно вивченою в Україні.

Далі підсумуємо дослідження плану, архітектури і зовнішнього декору палацу І. Мазепи на Гончарівці тих років. Розкопки залишків його фундаментів визначили план і розміри підвального поверху (іл. 8). Підвал мав підквадратну основну частину (15 х 14.5 м) з глибиною підлоги від сучасної поверхні біля 4 м. Її зовнішні фундаменти є шириною 1.2-1.3 м, а підмурки внутрішніх стін – 0.8-1.1 м. Підквадратний льох був поділений у центрі навхресними стінами на чотири камери, близькі за площею і перекриті склепіннями.

З півночі до основного підквадратного об’єму палацу від початку прибудували цегляне прямокутне приміщення (12 х 5 м) із входом у західній стіні. В його західній частині виявили рештки сходів до льоху, центральний поперечний коридор та малу підвальну відокремлену комору зі східного боку. Підмурки прибудови є тоншими, біля 70 см завширшки. Ймовірно, її перекрили балками, а не склепіннями, як чотири камери підквадратного льоху з товстішими стінами. У наземній частині прибудови могли знаходитись також дерев’яні маршові сходи на верхні поверхи палацу. Разом із прибудовою довжина палацу становила близько 20 м і ширина південної торцевої стіни – 14.5 м (іл. 8). Для Центральної України Мазепиного часу це була порівняно велика житлова споруда.

Фундаменти гончарівського палацу були капітально і добротно муровані методом «у ящик» з дуже міцної цегли на якісному і щільному вапняному розчині. В. Мезенцев вважає, що підмурки, вказаної ширини, були здатними витримати навантаження триповерхової цегляної суперструктури.²⁴ Українські та польські історики і реставратори архітектури, які консультували дослідження палацу Гончарівки, підтримують його позицію та реконструкцію об’єму цієї будівлі²⁵ (іл. 15).

АРХІТЕКТУРА І ДЕКОР ПАЛАЦУ ЗА МАЛЮНКОМ 1744 р.

Німецький колекціонер архітектурних креслеників Фрідріх-Вільгельм фон Берґгольц (Friedrich Wilhelm von Bergholtz, 1699-1765 рр.) відвідав Батурин 1744 р. і зробив олівцем аматорський схематизований малюнок без скалі Мазепиного палацу на Гончарівці, руїни якого тоді ще стояли (іл. 9, 10 і передня обкладинка). Він написав олівцем на малюнку, що там зображено «резиденцію воєначальника» І. Мазепи у Батурині. Його ориґінал зберігається в Національному музеї Стокгольму, де В. Мезенцев ознайомився з ним 2004 р.²⁶ Цей малюнок Ф.-В. Берґгольца опубліковано у багатьох виданнях України, Канади і США.²⁷

В центрі там фронтально зображено найбільш декорований чільний торцевий фасад палацу. З боків до нього прилегли менші стіни, які злегка вигнуті догори, повернуті у профіль і частково заштриховані. На думку В. Мезенцева, художник-аматор так передав лише фраґменти бічних поздовжніх стін з одним вертикальним рядом вікон, щоб показати разом три фасади палацу в одній площині, без перспективи. Подібний умовний прийом зображення передньої і бічних стін будівлі, розгорнутих фронтально, зустрічається на архітектурних креслениках Заходу XVII-XVIII ст.²⁸ Тоді зодчі Італії та інших європейських країн часто виготовляли двовимірні малюнки та ескізи споруд, особливо фасадів.²⁹ Наприклад, на професійних архітектурних креслениках найвидатнішого творця польського бароко Тильмана ван Ґамерена (1632-1706 рр.) будинки показані здебільше фронтально, без перспективи³⁰ (іл. 22). Також можливо, що Ф.-В. Берґгольц відмовився від малювання бічних поздовжніх стін палацу Гончарівки повної довжини, якщо їхні руїни гірше збереглись чи були менш декорованими та інформативними, ніж репрезентативний головний фасад.

За його креслеником, палац мав три наземні поверхи і мансарду та вертикальну симетричну об’ємно-просторову композицію (іл. 10). Разом з підвалом і мансардою там було п’ять ярусів. На малюнку відсутня покрівля. Згідно з написом на ньому олівцем Ф.-В. Берґгольцем, вона не збереглась до 1744 р.³¹ Радше, її знищила пожежа палацу 1708 р. Імовірно, дах був вальмовим із заломом (іл. 15). Перший дослідник цього кресленика, знавець архітектури козацької України д-р Володимир Ленченко на його основі підрахував, що палац з мансардою і покрівлею мав висоту понад 25 м.³²

За малюнком, висота ярусів зменшувалась догори. Перший поверх значно підвищував цоколь. В. Ленченко переконливо вважав, що перекриття усіх наземних поверхів і мансарди палацу були пласкими балочними.³³ Лише основний підквадратний об’єм вогкого підземелля мав склепіння. Враховуючи вищевказані параметри споруди, балки перекрить наземних ярусів могли спиратись на внутрішні стіни чи стовпи, вірогідно, дерев’яні.

На кресленику палацу Гончарівки показано типовий зовнішній пластичний декор західного бароко, який Ф.-В. Берґгольц ретельно промалював (іл. 10). Чоловий фасад увінчував високий трикутний бароковий фронтон з похилими увігнутими крилами та великим арочним вікном мансардного поверху. Фронтон фланкували наріжні стовпчики з трикутними завершеннями і волютами обабіч.

Наріжжя головної елевації на кожному поверсі прикрашали тонкі колони чи напівколони на високих цоколях/п’єдесталах з капітелями коринфського ордеру. Вони коротші й тендітніші на верхніх ярусах, відповідно до зменшення їхньої висоти. Художник легкими тінями передав об’єм круглих чи напівкруглих колон та їхніх цоколів. Капітелі символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відділяли й завершували кожний поверх. Над верхнім карнизом лінію колон продовжували наріжні стовпчики по краях фронтону.

На усіх поверхах чільного і бічних фасадів намальовано великі прямокутні віконні отвори: по три на другому й третьому ярусах головної елевації. Дерев’яні рами на вікнах скрізь відсутні. У написі на малюнку Ф.-В. Берґгольц зазначив, що вони не збереглись до 1744 р.³⁴ Вірогідно, дерев’яні конструкції палацу згоріли 1708 р.

Усі віконні отвори облямовані лиштвами з трикутними і лучковими профільованими сандриками. Ці форми сандриків чергуються у горизонтальному й вертикальному напрямах. Кожне підвіконня з боків спирається на невисокі профільовані кронштейни (іл. 14).

Вхід з трьома сходинками є у центрі чолового фасаду. Прямокутний вхідний отвір обрамовано порталом, увінчаним бароковим тимпаном. Його фігурне завершення повторює увігнуту похилу форму крил фронтону. У центрі тимпана над входом намальовано круглу деталь. За ранньомодерними європейськими аналогіями, там могли розмістити ліпний чи керамічний вінок з гербом І. Мазепи. Художник штриховкою передав тіні зліва й зверху в пустих отворах входу та усіх вікон.

За малюнком цього палацу, співвідношення висоти й ширини головної елевації (без врахування фронтону) було приблизно 8: 6.5 (іл. 10). Воно близьке до класичної пропорції т. зв. «золотого перетину» (8: 5), яка широко використовувалась в архітектурі Відродження і бароко.

Бічні стіни палацу оздоблені порівняно простіше, тільки лиштвами й сандриками вікон, цоколем та профільованими карнизами поверхів, без колон і фронтонів. Таке зосередження орнаментальних деталей на чільному фасаді було характерним для барокових костелів, палаців і вілл Заходу. Ранньомодерним православним церквам і кам’яницям Центральної України був притаманний всефасадний декор, однаковий з усіх боків споруд.³⁵

Загалом, за описаним креслеником, барокові архітектурні форми й пластичні прикраси резиденції І. Мазепи на Гончарівці були ясними, виразними, чітко артикульованими і лаконічними. В. Ленченко називає їх шляхетними, витонченими та новаторськими для світського зодчества Гетьманщини у порівнянні до інших відомих палат гетьманів і полковників, будинку Києво-Могилянської академії та здебільше одноповерхових кам’яниць козацької старшини народної/вернакулярної традиції XVII – першої половини XVIII ст.³⁶

В. Ленченко і В. Мезенцев детальніше описали й проаналізували малюнок Ф.-В. Берґгольца у раніших статтях. Як і більшість дослідників, вони вважають його унікальним і достовірним зображенням руїн палацу на Гончарівці та першорядним джерелом для вивчення і реконструкції архітектури й зовнішнього декору цієї пам’ятки.³⁷ Малюнок 1744 р. став основою для серії гіпотетичних графічних і комп’ютерних реконструкцій об’єму та окремих орнаментальних деталей головної резиденції І. Мазепи, підготовлених і опублікованих археологами д-р Володимиром Коваленком, В. Мезенцевим та іншими дослідниками Батурина³⁸ (іл. 6, 10, 15).

АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ ДЕКОРАТИВНИХ ДЕТАЛЕЙ

Достовірність зображення Мазепиного палацу на розглянутому кресленику Ф.-В. Берґгольца підкріплюють знайдені в ході розкопок його залишків та сусідніх споруд садиби на Гончарівці численні архітектурно-декоративні матеріали, особливо ордерні елементи. У 2006-13 рр. там виявили багато керамічних профільованих деталей карнизів, лиштв вікон, підвіконь, кронштейнів, що їх підтримували, та інших пластичних оздоб фасадів з рештками тиньку й побілки вапном (іл. 11-14).

Археологи знайшли кілька цілих і фраґментів цеглин у формі половини кола (30 х 14 х 8 см) та чверті кола (16 х 13 х 7 см) для мурування фустів півколон чи колон, а також уламки керамічних профільованих баз товщиною 7.5 см, які вінчали цоколі/п’єдестали колон (іл. 12, 13). Проміри таких лекальних цеглин показують, що ширина півколон палацу (чи діаметр колон) коливалась між 24 і 31 см. Слід врахувати, що основи колон звичайно товстіші. Також, як вказувалось вище, на кресленику 1744 р. колони другого і особливо третього поверхів палацу є меншими. П’єдестали колон прямокутної чи квадратної форми могли скласти з рядової цегли.

У 2009 р. та 2012 р. в котловані палацу знайшли два уламки різьблених з вапняку декоративних деталей з рельєфами волют (спірального завитка) діаметрами біля 5 і 9 см (іл. 11). Як відомо, волюти прикрашали з боків коринфські й композитні капітелі. Гадаємо, що ці знахідки були елементами коринфських колон чи півколон чільного фасаду, котрі зображені на малюнку палацу І. Мазепи (порівняй іл. 10, 11). Кам’яні орнаментальні деталі дуже рідко вживали у будівництві Гетьманщини,³⁹ що свідчить про багатство і своєрідність убору головної резиденції гетьмана на Гончарівці.

На деяких лекальних цеглинах від мурування фустів півколон та уламках їхніх керамічних баз і кам’яних капітелей на лицевій стороні збереглись залишки червоно-рудої вохристої фарби, перекритої місцями шаром крейди. За версією В. Мезенцева, після завершення спорудження палацу перед 1700 р. колони, карнизи, архітрави, підошву цоколя та, можливо, інші рельєфні пластичні оздоби фасадів пофарбували у соковитий червоно-рудий колір, а решту стін потинькували й побілили. Ці виступаючі червоні деталі виразно виділялись на білому тлі. Однак до спалення палацу в 1708 р., скоріше, під час ремонту приблизно через п’ять років після його зведення, червоні ордерні елементи забілили вапном і зробили екстер’єр цілковито побіленим⁴⁰ (іл. 15).

В процесі розкопок решток гончарівського палацу археологи також виявили численні фраґменти керамічних мископодібних дисків з рельєфами розеток та масивних прямокутних плит з зображенням шляхетського герба І. Мазепи «Курч». Вони вкриті поліхромною поливою, а деякі з плит є теракотові, без покриття емаллю. Ю. Ситий і В. Мезенцев вважають ці вироби прикрасами екстер’єру палацу. За дослідами останнього, низки ґлазурованих розеток декорували фризи його антаблементів за взірцем такого оформлення фасадів та бань мурованих церков, дзвіниць і трапезних монастирів Києва XVII-XVIII ст. (іл. 15). Однак, окрім вілли Гончарівки, цей прийом невідомий в опорядженні інших світських споруд України і барокової архітектури Європи. Знайдені археологами керамічні фасадні розетки та геральдичні плити головного осідку І. Мазепи, прототипи ренесансних розеток і їхні аналогії у ранньомодерному культовому зодчестві Центральної України  розглянуті у наших раніших буклетах та академічних статтях В. Мезенцева. Там опубліковані гіпотетичні комп’ютерно-графічні реконструкції тих цілих орнаментальних вставок.⁴¹

Серед залишків Мазепиного палацу також виявили багато уламків майолікових різнобарвних, монохромних і теракотових кахлів високого художнього й техніч­ного рівня, які облицьовували огрівальні печі покоїв, та керамічних плиток різних форм від мощення підлог з поливою і без емалі. Вони досліджені й графічно реконструйовані у раніших публікаціях археологів.⁴²

В. Мезенцев показав західне походження конструкцій і орнаментації підлог палацу І. Мазепи та їхні паралелі в Україні, Польщі та Італії Нового часу.⁴³ Він також розглянув образи янголів-путті на пічних кахлях гетьманського палацу й поширення цього сюжету в Україну з мистецтва італійського Відродження через Річ Посполиту в XVI-XVII ст.⁴⁴ Ю. Ситий, В. Мезенцев і археологиня д-р Людмила Мироненко гадають, що усі імпозантні й дорогі керамічні зовнішні та внутрішні оздоби вілли Гончарівки виготовили найкращі кахлярі Києва на замовлення І. Мазепи.⁴⁵

РЕКОНСТРУКЦІЯ ОБ’ЄМУ І СТИЛІСТИКА ПАЛАЦУ

На основі малюнку Ф.-В. Берґгольца, плану фундаментів резиденції гетьмана та археологічних знахідок фасадних декоративних деталей В. Мезенцев, у спілці з художником Батуринського археологічного проєкту Сергієм Дмитрієнком (Чернігів), підготували гіпотетичну реконструкцію її об’єму технікою комп’ютерної графіки (іл. 8, 10-15). Там відтворено чільний торцевий (південний) і поздовжній (східний) фасади цього палацу з їхнім вбранням після суцільної монохромної побілки до 1708 р. Здогадно, на довшій елевації зображено по чотири вікна на кожному поверсі та мансарді.

На базі аналізу малюнку 1744 р., архітектура й пластичні прикраси з ордерними елементами та виявлена археологічно первинна червоно-біла колористика фасадів головної Мазепиної резиденції відносяться до стилістики центральноєвропейського бароко.⁴⁶ С. Юрченко вбачає в ній риси маньєристичного зодчества Заходу першої половини XVII ст. Однак, за археологічними матеріалами, її зовнішній західний убор доповнили реґіональними оздобами мурованих церков і трапезних Києва XVII-XVIII ст. – низками керамічних ґлазурованих барвистих розеток на фризах антаблементів (іл. 15). Європейська барокова архітектура, вертикальний триярусний дизайн, різьблені кам’яні коринфські капітелі та виключно пишне оформлення інтер’єру й екстер’єру майоліковими деталями, виготовленими провідними київськими майстрами, вирізняли палац Гончарівки серед відомих житлових споруд козацької верхівки другої половини XVII – початку XVIII ст.

Питання про архітектурний тип, стиль, багатоповерховість, реконструкцію суперструктури, аналогії, зодчих і декораторів цього палацу Батурина детально розглянуті В. Мезенцевим у трьох академічних статтях. Там проведені широкі порівняння його плану, габаритів, архітектури та фасадних прикрас зі старшинськими кам’яницями і купольними базиліками Гетьманщини, а також з бароковими палацами, віллами й костелами Італії, Литви і Білорусі.⁴⁷

За писемними повідомленнями, у головній ставці І. Мазепи на Гончарівці знаходились особисті покої гетьмана, його дружини Ганни (†1702 р.), державна/військова й приватна гетьманська скарбниця, генеральна канцелярія, архів, бібліотека і зал для прийнять та бенкетів.⁴⁸ Але внутрішній устрій, призначення приміщень, вбрання інтер’єрів та наші гіпотетичні комп’ютерно-графічні реконструкції мощення підлог плитками, кахляних печей і вигляду умебльованих світлиці й парадної зали гончарівського палацу тут не порівнюються з західними аналогіями.⁴⁹ У цьому буклеті співставимо тільки його архітектуру і зовнішній декор з подібними мурованими палацами, монастирськими будівлями й мешкальними кам’яницями Польщі та інших європейських країн XVI-XVIII ст. на основі публікацій, інтернетних ресурсів та натурних обстежень і світлин споруд під час дослідницьких подорожей В. Мезенцева до Варшави, Кракова й Любліна у 2014 і 2015 рр. (іл. 15-30).

ПОЛЬСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ І. МАЗЕПИ

Авторитетні українські історики XIX ст. Дмитро Бантиш-Каменський і Микола Маркевич та мистецтвознавець Федір Ернст на початку XX ст. писали, що спалений 1708 р. прегарний палац («замок») І. Мазепи у Батурині був побудований і прикрашений «за польським звичаєм», «стилем».⁵⁰ На жаль, вони не вказали джерело для такої атрибуції його архітектури та убору. Очевидно, ці вчені мали на увазі Мазепин бароковий цегляний триповерховий палац в укріпленому маєтку на Гончарівці. За Ю. Ситим, двоповерхова гетьманська резиденція у цитаделі фортеці Батурина була дерев’яною⁵¹ (іл. 2). Її спорудив гетьман Дем’ян Ігнатович (Многогрішний, 1669-72 рр.), вірогідно, за місцевою будівельною традицією. Врахуємо, що українські автори Нового часу могли назвати «польськими» споруди Заходу загалом.

Дослідники біографії І. Мазепи вважають, що після навчання у Києво-Могилянській колеґії він продовжив освіту в Краківській академії у 1650-х рр.⁵² За датуванням Т. Таїрової-Яковлевої, в 1659-65 рр. юний шляхтич служив покоєвим дворянином при дворі польського короля Яна Казимира ІІ Вази у Варшаві й виконував його дипломатичні доручення. Історикиня вважає, що І. Мазепа тоді також відвідував Краків, Люблін і Львів та мав нагоду на власні очі сприйняти рафіновані столичні королівські та аристократичні палаци.⁵³

За свого гетьманування, під час Північної війни (1700-21 рр.), І. Мазепа підтримував особисті дружні, культурні та політичні стосунки з маґнатами, князями й гетьманами Польщі та Великого князівства Литовського і таємні контакти з польським королем Станіславом Лещинським, союзником шведського короля Карла ХІІ.⁵⁴ 1707 р. І. Мазепа таємно приймав посланця С. Лещинського, ксьондза Заленського у палаці на Гончарівці. Львівська княгиня Анна Дольська прислала гетьману капелу музик, яка грала для нього і гостей у палаці. Він наймав слуг «породи лядської», яких використовував для посилок до Речі Посполитої.⁵⁵ Французький дипломат Жан де Балюз (1648-1718 рр.), який 1704 р. відвідав «замок… принца Мазепи», «господаря України» (очевидно, його укріплену головну резиденцію на Гончарівці), відзначив, що розкішні прийняття там козацької старшини були «багато дечого на польський зразок».⁵⁶

За О. Сокирком, політична опозиція І. Мазепі, ворожа до Речі Посполитої і католицького Заходу, вважала гетьмана «ляхом». Так само раніше промосковська партія серед козацтва називала «ляхом» гетьмана Івана Виговського (1657-59 рр.), який намагався звільнити Наддніпрянську Україну з-під влади Москви й повернути її до польського королівства.⁵⁷

У Державному історико-культурному заповіднику м. Путивля Сумської обл. зберігається масивна антикварна дубова шафа для одягу XVII-XVIII ст. За правдоподібною версією керівництва заповідника, ця мебля походить з палацу І. Мазепи у Батурині. Вона прикрашена майстерними різьбленими рельєфами колон, капітелей з волютами, профільованого розкріпованого карнизу у вигляді барокового будинку, горельєфами античних жінок та рослинних орнаментів. 2013 р. В. Мезенцев оглянув і сфотографував цей експонат путивльського заповідника і кілька схожих шаф у Вавельському королівському замку-музеї, Національному музеї Кракова та замку-музеї Любліна. Такий фасон шаф був поширеним у Речі Посполитій, і вони виготовлялись у м. Ґданську в Польщі.⁵⁸

Серед майна гетьмана була сила цінних польських виробів. Після пограбування його маєтку в Батурині 1708 р. царські сановники описали загарбані «пожитки, залишені від Мазепи,.. усі на польську руку».⁵⁹ Отже, гетьман явно виявляв прихильність до польської культури, творів мистецтва й ремесла, придворних і побутових звичаїв та підтримував різні зв’язки з можновладцями Речі Посполитої. Це допускає замовлення ним побудувати й оформити свою головну столичну резиденцію на кшталт аристократичних палаців чи вілл Польщі.⁶⁰

ВЕЖОВІ ПАЛАЦИ ПОЛЬЩІ ТА ПАРИЖУ XIV-XVI ст.

Як вказувалось вище, реконструйований вертикальний триповерховий дизайн палацу Гончарівки та підквадратний центричний план його основного об’єму з перехрещеними у центрі внутрішніми стінами підвалу були незвичайними для житлових споруд козацької України другої половини XVII – початку XVIII ст. (іл. 8, 15). Аналогії їм знаходимо у палацовій архітектурі польського королівства.

У XІV-XVI ст. там були розповсюджені порівняно невеликі муровані та дерев’яні  вежоподібні палаци або замки лицарів-феодалів, маґнатів і королів («wieża-pałac», «zamek albo wieża», «dwόr murowany wieżowy», «wieża mieszkalna», «rezydencja wieżowa» польською мовою). Такі заміські садибні палаци-башти мали мешкальні, репрезентативні та захисні функції і звичайно були оточені дерево-земляними укріпленнями чи мурами, або входили до оборонних систем фортець, міст чи замків.Цей тип вежових теремів панував у пізньосередньовічних Франції, Британії, Нідерландах, Німеччині, Чехії та Угорщині й поширився до Польщі з XIV ст. В англомовній літературі він називається «tower hall», «tower palace», «elevated castle» чи «residential tower». Деякі польські муровані баштовидні палаци мали квадратні плани, подібні до основного об’єму гончарівського палацу, перетин внутрішніх стін у центрі, поділ на три-чотири камери, склепінчасті підземелля та два-чотири наземні поверхи з балочними перекриттями.⁶¹

Наприклад, у замку польських королів на Вавелі в Кракові збереглись муровані мешкальні вежі т. зв. «Кур’яча лапка» і Данська XVI ст. До цього ж типу належить прямокутна триярусна «Вежа мурована» XVI ст., резиденція волинських князів Острозьких на подвір’ї їхнього замку в м. Острозі Рівненської обл. в Україні⁶² (іл. 16).

Схожою до палацу І. Мазепи на Гончарівці за параметрами, планом і вертикальним багатоповерховим дизайном є цегляна резиденція польського короля Сигізмунда І Старого Ягеллона у м. Пйотркуві-Трибунальському Лодзинського воєводства (іл. 17, 18). Її спорудили у ґотично-ренесансному стилі 1519 р. та реконструювали у первісному вигляді в 1969 рр. Це є порівняно невеликий палац (біля 18 х 20 м) без оборонних функцій, близький до квадрату за планом й трохи ширший за гончарівську віллу. Він має напівзаглиблений у землю склепінчастий цокольний поверх і три яруси з дерев’яними перекриттями. Внутрішні стіни перетинаються близько до середини кожного поверху і ділять їх на три-чотири кімнати й зали. Маршові сходи на верхні яруси розміщені у кутку споруди та в товщі стін.

Головний торцевий, східний, фасад цієї королівської резиденції має по три прямокутні вікна на кожному поверсі та вхід у центрі. Його завершував високий трикутний ґотичний фронтон, який не відбудували. Довший, південний, фасад має по чотири великі прямокутні вікна на кожному ярусі, подібно до реконструкції Мазепиного палацу⁶³ (порівняй іл. 15, 17, 18). Але ґотично-ренесансна стилістика і стриманий зовнішній декор палати польського короля у Пйотркуві відрізнялись від ошатніших ордерних пластичних прикрас і барвистих майолікових фасадних аплікацій барокового палацу українського гетьмана, котрий побудували на 180 років пізніше. Подібно до останнього, в описаній репрезентаційній вежі містились приватні покої Сигізмунда І, приміщення для його почту, секретарів, сенаторів та інших державних службовців, зберігались королівські скарбниця і архів.⁶⁴

У Вавельському замку, поруч кафедрального собору свв. Станіслава й Вацлава, знаходиться порівняно невеликий баштоподібний триповерховий корпус з т. зв. «Верхньою брамою» до внутрішнього подвір’я великого палацового ансамблю (іл. 19). Другий і третій яруси надбрамної споруди були частиною королівських апартаментів.

На її передньому торцевому фасаді ці поверхи освітлюють по три вікна. Він увінчаний підтрикутним фронтоном з рельєфним гербом Речі Посполитої у центрі, похилими увігнутими крилами та стовпчиками по краях. Профільовані карнизи відділяють яруси, але відсутні пілястри на фронтальній елевації. Прямокутні вікна облямовані профільованими лиштвами з прямими сандриками. Арочні брама й менші бічні входи тої будівлі опоряджені ренесансними порталами. Чепурний портал брами фланкують коринфські півколони, що несуть антаблемент.

Цей надбрамний терем, як і весь палацовий комплекс Вавелю, що дійшов до нас, спорудили й декорували за стилем пізнього італійського Відродження у XVI ст.⁶⁵ Можна розглядати описаний будинок як ренесансний прототип архітектурного рішення на століття пізнішої барокової резиденції І. Мазепи на Гончарівці (порівняй іл. 15, 19). Під час студій у Краківській академії чи служби польському королю майбутній гетьман, правдоподібно, бачив цю вежату споруду з «Верхньою брамою» до подвір’я знаменитого Вавельського замку.

Наведемо також паризьку аналогію Мазепиному палацу в столиці козацької України. У ході перебудови середньовічного замку Лувру на цивільний палац французький король Генріх ІІ Валуа звів там мешкальний і репрезентативний королівський павільйон («Pavillon du Roi» французькою мовою) у 1556 р. Його частково розібрали у XIX ст., але він відомий за малюнками й документами XVI-XVII ст. (іл. 20).

Цей порівняно невеликий вежоподібний будинок мав план, близький до квадрату, чотири поверхи і наслідував ренесансну архітектуру палаццо Риму. Південний фасад з боку р. Сени мав дещо схожі композицію та декор до чільної елевації палацу Гончарівки. Верхній ярус королівського павільйону також був трохи нижчим. Його південний фасад мав ширину на три вікна й завершувався класичним трикутним фронтоном з овальним вікном. Кожний поверх відділяли антаблементи, але без пілястр чи колон, а наріжжя фасаду прикрашало рустування. На другому ярусі прямокутні вікна облямовували пишні лиштви та трикутні сандрики. Арочні вікна першого і верхнього поверхів оздоблювали фігурні профільовані лиштви. Підвіконня на першому ярусі спирались по боках на кронштейни.

Аналогічно до головної Мазепиної резиденції у Батурині, цей відносно невеликий баштовидний павільйон палацового ансамблю Лувру займали опочивальні й кабінети французьких королів і королев, салони для придворних церемоній, нарад та аудієнцій з послами з кінця XVI ст. до перенесення двору і уряду Людовика XIV Бурбона з Парижу до Версалю у 1682 р. Видатний прем’єр-міністр Франції, кардинал Джуліо Мазаріні (1642-61 рр.) та інші високопосадовці також мали апартаменти у тому павільйоні Лувру.⁶⁶

За деякими істориками, під час служби польському королю юний І. Мазепа разом з представниками Речі Посполитої був на прийнятті у Луврі, коли святкували заключення Піренейського миру між Францією та Іспанією 1659 р.⁶⁷ Чи не бачив він там описаний ренесансний королівський вежовий павільйон за правління Людовика XIV і Д. Мазаріні?

ПАЛАЦИ КОТОВСЬКИХ І ҐНІНСЬКИХ У ВАРШАВІ 1680-х рр.

У добу бароко королі, князі й маґнати Речі Посполитої найбільше будували великі розкішні палаци різних форм. За І. Мазепи провідним придворним зодчим польських королів був згаданий вище Тильман ван Ґамерен. Він походив з Голландії, навчався архітектури та живопису в Венеції, а з 1661 р. до 1706 р. працював у Польщі. Там він на високому європейському рівні спорудив біля 70 мурованих і дерев’яних барокових палаців, вілл, паркових павільйонів, костелів, монастирських та інших будівель.⁶⁸

Т. Ґамерен був автором двох порівняно невеликих триповерхових цегляних маґнатських палаців вертикального об’єму в Варшаві. Вони передували створенню головної ставки І. Мазепи на Гончарівці та до міри подібні до її реконструйованих плану, габаритів, архітектурного дизайну і композиції чолового фасаду (порівняй іл. 8, 15, 22, 23).

У 1682-84 рр. на замовлення королівського підчашия Адама Котовського цей зодчий запроєктував палац в польській столиці, а до 1692 р. перебудував його на споруду бенедиктинського жіночого кляштора. Її зруйнували німецькі окупанти 1944 р. і вона лишилась невідбудованою. Але збереглись кресленики Т. Ґамерена фасадів, планів й перетинів об’єму того палацу⁶⁹ (іл. 22).

В 1682-85 рр. він на замовлення коронного підканцлера Яна Ґнінського спорудив схожий палац на мурованому бастіоні початку XVII ст. Інша його назва – замок князів Острозьких у Варшаві. Цю пам’ятку зодчества також спалили німецькі загарбники 1944 р., але її реконструювали у первісному вигляді до 1954 р. (іл. 23). Там розмістили Товариство і музей ім. Фридерика Шопена.⁷⁰

Палац Котовських мав квадратний план, а замок Ґнінських-Острозьких – прямокутний, з виступаючими ризалітами на поздовжніх фасадах. За планом першого поверху останнього, там первинно знаходився скарбець.⁷¹ Нагадаємо, що у Мазепиній головній резиденції також зберігалась скарбниця. Палац Котовських мав підземелля з склепінчастими камерами, три наземні поверхи з пласкими балочними перекриттями у центральному компартименті, зал на верхньому ярусі та маршові сходи у бічному приміщенні.⁷² В цегляних палацах Варшави XVII-XVIII ст. маршові сходи нерідко були дерев’яними.⁷³

У палацах Котовських і Ґнінських схожі ризаліти чільних фасадів з входами у центрі завершували трикутні класичні фронтони з овальними медальйонами і горельєфами жіночих фігур на тимпанах. Ризаліти мали по три вікна на другому й третьому поверхах та членувались ордерними елементами з антаблементами, близько до розв’язання головної торцевої елевації гончарівської вілли (порівняй іл. 15, 22, 23). Тільки, замість колон, ризаліти обох варшавських палаців оздобили пілястрами з капітелями і п’єдесталами. Профільовані лиштви вікон обрамували вибагливими ліпними рослинними й геральдичними мотивами, ренесансними черепашками та ґірляндами. Нижні поверхи опорядили рустом, верхні – балюстрадами, гребені покрівель і фронтонів увінчали класичними статуями та вазами, як часто оформляли аристократичні палаци й вілли Європи XVII-XVIII ст.

Польські дослідники виявляють в описаних творах Т. Ґамерена впливи архітектури пізнього Відродження Північної Італії, теорій раннього класицизму Себастьяна Серліо і Андреа Палладіо XVI ст. та зодчества маньєризму й бароко Франції та Нідерландів XVII ст.⁷⁴ Довершені, модні та відносно невеликі палаци Котовських і Ґнінських 1680-х рр. у Варшаві, запроєктовані найпопулярнішим тогочасним архітектором Польщі, могли бути відомі І. Мазепі чи його зодчому та слугувати першоджерелами для творчого задуму головної резиденції гетьмана в наступному десятилітті.

Це виключало використання статуй, прийнятих у декорі ранньомодерних палаців і костелів Заходу. Вони суперечили канонам православного мистецтва, які побожний І. Мазепа не порушував. Скульптурне оздоблення барокових мурованих споруд Центральної України обмежувалось тиньковими, керамічними полив’яними й зрідка різьбленими кам’яними рельєфами з рослинними орнаментами, гербами та фігурами янголів, переважно у 1730-60-х рр.⁷⁵

МОНАСТИРСЬКІ ТА МІЩАНСЬКІ КАМ’ЯНИЦІ ПОЛЬЩІ XVII-XVIII ст.

В. Мезенцев знайшов аналогії палацу Гончарівки також серед ранньомодерних, більш стримано прикрашених, монастирських і житлових міських будівель Польщі.

В 1661-81 рр. на Краківському передмісті, 52/54 у Варшаві звели величну базиліку ордену кармелітів босих за стилем польського бароко. Т. Ґамерен брав участь у її проєктуванні. Одночасно чи наприкінці XVII ст. до північного торця трансепту того собору прибудували муровану прямокутну споруду (іл. 24). Вона первісно належала кляштору кармелітів, що існував при костелі до 1864 р.⁷⁶

Тепер цей будинок займає Вища митрополича семінарія ім. св. Івана Хрестителя та книгарня ім. кардинала Стефана Вишинського. Пам’ятка зберегла барокові архітектурні форми і декор. Має три поверхи, пивницю, мансарду, найбільш оздоблений чільний торцевий фасад з арочним входом у центрі, по три прямокутні вікна на другому й третьому поверхах та по чотири вікна на верхніх ярусах поздовжньої елевації, подібно до реконструкції гончарівського палацу (порівняй іл. 15, 24). Висота поверхів семінарії також зменшується, особливо на верхньому. Але, замість ордерних елементів, там перший ярус опоряджено ліпним рустом. Рустування вертикально членує і головний фасад між вікнами другого й третього поверхів.

Вікна облямовані профільованими лиштвами з прямими сандриками. Усі підвіконня спираються по краях на кронштейни, як зображено на малюнку Мазепиної резиденції Ф.-В. Берґгхольца (іл. 10, 24). На чоловому фасаді середнє вікно другого поверху, що над дверима, увінчано трикутним сандриком. Ця форма пасує до трикутного барокового фронтона торцевої елевації з вікном до мансардного поверху та бічними волютами. Тож, за розмірами, кількістю ярусів і вікон, бароковим архітектурним дизайном, деякими деталями пластичної орнаментації та часом спорудження описана будівля кляштору кармелітів Варшави кінця XVII ст. близька до реконструкції палацу Гончарівки (порівняй іл. 15, 24).

* * *

Українські та польські історики архітектури вважають, що у XVII – на початку XVIII ст. люблінська школа зодчества впливала на Україну й Білорусь.⁷⁷ В. Мезенцев вбачає подібність відтвореної архітектури та зовнішнього убору головного осідку І. Мазепи у столиці Гетьманщини до менших і простіше оформлених двоповерхових барокових кам’яниць Любліна в Малопольщі (іл. 15, 25-28). Там на вул. Ґабріеля Нарутовича, 4, біля Майдану Вільності, збереглася прямокутна видовжена кам’яниця Празмовських, де тепер містяться книгарня й Відділ бібліографії Любельщини Воєводської публічної бібліотеки ім. Ієроніма Лопацінського (іл. 25). Її та сусідню, меншу, кам’яницю Сарбієвських 16 ст. отримали ченці ордену піарів і ґрунтовно перебудували у XVII-XVIII ст.⁷⁸ З перебудовами й пізнішими поновленнями кам’яниця Празмовських у бароковому дусі дійшла до нашого часу.

Вона має два поверхи, мансарду і пивницю. На північному, торцевому фасаді, звернутому до вул. Ґ. Нарутовича, є по три прямокутних вікна на кожному ярусі. Цей фасад фланкують наріжні пілястри, а профільовані антаблементи завершують поверхи. Тинькове рустування вкриває перший ярус. Торцеву елевацію вінчає бароковий трикутний фронтон з малим вікном до мансарди, тонкими пілястрами, злегка увігнутими крилами й стовпчиками по краях. Вікна другого поверху обрамовані лиштвами та прямими профільованими сандриками. Верхній ярус довгої східної елевації членують пілястри. Шість вікон там оформлено такими ж лиштвами й сандриками. Над ними розміщено шість вікон мансарди.

Арочний вхід до кам’яниці Празмовських є у західному фасаді, з подвір’я. Нещодавно її поновили в описаних архітектурних формах та опорядженні екстер’єру з тинькуванням і монохромним жовто-вохристим фарбуванням.

В. Мезенцев також порівняв головну Мазепину резиденцію у Батурині з пізнішою великою житловою кам’яницею, що стоїть на вул. Ґродській, 36а Любліна (іл. 15, 26, 27). Її спорудили в XVIII ст., перебудовували й поновляли у XIX-XXI ст. Але вона зберегла барокові форми і зовнішій декор.

Кам’яниця має три поверхи, мансарду і двоярусну прибудову, яка виходить на сусідню вул. Ковальську (іл. 27). З протилежного боку торцевим фасадом споруда прилягає до мурованого арочного мосту на вул. Замковій, що веде до замку. Міст там закриває перший ярус для огляду. Так понад бруківкою вул. Замкової, поруч Ґродської брами Старого Міста, торцевий фасад кам’яниці підноситься другим, третім і мансардним поверхами⁷⁹ (іл. 26).

Цей фасад є шириною на три вікна, а поздовжня елевація має по чотири вікна на кожному ярусі та мансарді, подібно до реконструкції палацу Гончарівки (порівняй іл. 15, 26, 27). Стіни найбільш оздоблених верхнього поверху і фронтону членують пілястри та профільовані карнизи, а прямокутні вікна облямовані лиштвами й прямими сандриками. Кінці профільованих підвіконь там спираються на підквадратні кронштейни. Торцевий фасад, що виходить на вул. Замкову, завершено великим бароковим трикутним фронтоном з увігнутими крилами й двома малими вікнами до мансарди. Стіни третього поверху і фронтону розмальовані по тиньку двома людськими фігурами, геометричними та рослинними орнаментами у бароковому стилі.

По вул. Ковальській, 19 Любліна знаходиться менша й простіша вежоподібна пізньобарокова міщанська кам’яниця, яку також порівнюємо (іл. 15, 28). Її звели 1758 р. та перебудовували й поновлювали у XIX-XXI ст.⁸⁰ Вона схожа на звернуту до тої ж вулиці сусідню двоярусну прибудову розглянутої вище більшої кам’яниці.

Мала цегляна хата має два поверхи, мансарду та вхід з вулиці до чолового фасаду, шириною на два вікна. Верхній ярус і мансарду завершують профільовані карнизи. Відсутні колони чи пілястри, лиштви та сандрики вікон. Останні опоряджені лише підвіконнями. Чільний фасад увінчано бароковим трикутним фронтоном з увігнутими крилами й двома меншими вікнами до мансардного поверху. Фронтон розписано по тиньку ромбічними та рослинними мотивами у бароковому дусі.

На жаль, 2015 р., коли В. Мезенцев сфотографував обидві описані любельські кам’яниці XVIII ст., вони були у занепалому стані. Дотепер їх реставрували, покрили дахи та карнизи новою теракотовою черепицею і пофарбували екстер’єри у білий, кремовий та жовто-вохристий кольори⁸¹ (іл. 27).

АНАЛОГІЧНІ ДИЗАЙНИ РИЗАЛІТІВ І ФАСАДІВ СПОРУД ЗАХОДУ НОВОГО ЧАСУ

Композицію і пластичний декор головного фасаду резиденції І. Мазепи на Гончарівці, передані на малюнку Ф.-В. Берґгольца 1744 р. та на її реконструкції, широко використовували у світській архітектурі Європи від України до Британії. Схожі розв’язання мали торцеві фасади та особливо ризаліти численних мурованих і дерев’яних палаців, вілл, особняків, замків, ратуш, паркових павільйонів та інших цивільних споруд XVI-XVIII ст. (порівняй іл. 10, 15, 21-30).

Ризаліти, які виступають від площин їхніх елевацій, звичайно увінчані бароковим або класичним трикутним фронтоном і прикрашені ордерними елементами з антаблементами. Вони часто були на три поверхи й шириною на три вікна з входом у центрі, як чоловий фасад Мазепиної ставки (наприклад, іл. 22, 23, 29, 30). У деяких великих палацах ризаліт чи торцева елевація подібного рішення мали більше ярусів і ширину до п’яти вікон у ряд, а в малих особняках та павільйонах – два поверхи на одно-два вікна завширшки. Співвідношення висоти й ширини там іноді близьке до класичної пропорції «зо­лотого перетину», як на чільно­му фасаді гончарівського палацу.

Світські будівлі Заходу з такими ризалітами відомі у зодчестві пізнього Відродження з рисами палладіанства, маньєризму, бароко, рококо та класицизму. Наприклад, їх бачимо на славнозвісних королівських резиденціях, як Ескоріал в Іспанії (1584 р.) і Версаль у Франції (1661-1715 рр.), на аристократичній віллі нео-палладінського стилю Марбл Гіл (1729 рр.) в Англії,⁸² пізньобароковому фасаді з боку р. Вісли королівського замку в Варшаві (1740-47 рр.), на палацах князів Вишнівецьких у с. Вишнівці (1730-х рр.) на Тернопільщині та Санґушків (1754 р.) в м. Ізяславі Хмельницької обл. і на палаті митрополита УГКЦ у Львові (1762 р.) в Україні.⁸³

Далі вкажемо барокові аристократичні палаци, вілли і замки Польщі, Чехії та Західної Європи з аналогічними дизайнами й уборами ризалітів XVII ст., котрі передували зведенню осідку І. Мазепи у Батурині та могли вплинути на його архітектуру і декор. Їх знаходимо на багатьох творах Т. Ґамерена 1670-90-х рр. в Польщі. Окрім описаних вище порівняно невеликих варшавських палаців Котовських і Ґнінських, схожі триповерхові ризаліти, шириною на три вікна, з входом у центрі та трикутними класичними фронтонами мали також більші маґнатські палаци у м. Пулавах Люблінського воєводства (малюнок Т. Ґамерена 1671 р.), Сандомірських-Брюля (перебудова цього зодчого у 1681-96 рр.), Теппера-Дюкерта (1685 р.), Чапських (1686 р.) і Бідзінського-Млодзійовського (кресленик первинного проєкту Т. Ґамерена до 1700 р.) у Варшаві⁸⁴, Білінських (1689 р.) в с. Отвоці Великому поблизу польської столиці та Браницьких (перебудова того архітектора 1691-97 р.) у м. Білостоці на Підляшші⁸⁵ (іл. 22, 23, 29, 30).

Подібні, але зменшені, двоповерхові ризаліти, шириною на три вікна, увінчані трикутними фронтонами, відомі на головних елеваціях з входами деяких простіших дерев’яних заміських шляхетських вілл («dwory»), паркових павільйонів, лазень і шпиталів 1680-90-х рр., які не дійшли до нашого часу. Тільки збереглись їхні архітектурні малюнки Т. Ґамерена.⁸⁶ За проєктом кінця XVII ст., торці бічних крил Уяздовського королівського замку в Варшаві мали три поверхи, ширину на три вікна та наріжні пілястри, аналогічно до розв’язання чолового фасаду Мазепиної резиденції за її креслеником 1744 р.⁸⁷

Схожі дизайни ризалітів бачимо також на пізньоренесансних і барокових мурованих палацах, ратушах та мешкальних кам’яницях інших країн Заходу XVII ст. Наприклад, вони є на резиденції англійських королів Кенсінґтону (1689 р.) у Лондоні, аристократичній віллі в с. Дампієрре 1683 р. під Парижем, будинку Музею Мауріцгейс (1641 р.) у м. Гаазі, житловій будівлі 1648 р. по вул. Янскергоф, 13 в м. Утрехті та королівському палаці Гет Лоо (1686 р.) у м. Апельдорні в Нідерландах,⁸⁸ т. зв. «домі римського імператора» другої половини XVII ст., аристократичному палаці Шонборнер Гоф (1670 р.) у м. Майнці, замках Ерешовені кінця XVII ст. під м. Кельном і Філіппсруе (1700 р.) біля м. Ганау в Німеччині, резиденції празького єпископа у м. Літомержіце (1694 р.) та величному палаці в м. Яромержіце-над-Ракитним (1700 р.) у Чехії.⁸⁹

На малюнку початку XVII ст. зображено торцевий фасад Ґранд ґалереї Лувру в Парижі, яку пізніше набагато збільшили. Її спорудив 1607 р. французький король Генріх IV Бурбон за взірцем ґалерей ренесансних палаццо м. Флоренції в Італії XVI ст.⁹⁰ Композиція торця Ґранд ґалереї початку XVII ст. з входом у центрі, трикутним фронтоном та оформлення колонами кожного з трьох її поверхів подібні до чільного фасаду палацу І. Мазепи за малюнком Ф.-В. Берґгольца (порівняй іл. 10, 21). Аналогічні рішення і пластичний декор також мають торці бічних крил «дому римського імператора», палаців Шонборнер Гоф у Майнці, Дампієрре, Філіппсруе, Яромержіце-над-Ракитним та літньої резиденції з мансардою цісарів Габсбурзької імперії «Фаворіта» на околиці Відня за ґравюрою 1672 р. до її пізніших перебудов.⁹¹

Палаци Речі Посполитої та інших країн тогочасної Центральної Європи часто наслідували архітектуру, планування і оздоблення пізньоренесансних вілл палладіанського стилю Італії та барокових палаців Франції, особливо світової слави заміських маєтків Людовика XIV. З цих країн, зазвичай, запрошували і зодчих до ранньомодерної Польщі.⁹² Розглядуваний дизайн і убор торцевих елевацій та ризалітів, аналогічний до головного фасаду Мазепиної резиденції на Гончарівці, був популярним в нео-палладіанській архітектурі палаців і вілл Англії, Голландії, Німеччини й Швеції XVII-XVIII ст.⁹³

ЗАХІДНІ ДЖЕРЕЛА НАТХНЕННЯ ЗАМОВНИКА ПАЛАЦУ ГОНЧАРІВКИ

Багато істориків твердять, що у молодих літах І. Мазепа подорожував і підвищував освіту в університетах Німеччини, Голландії, Франції та Італії наприкінці 1650-х рр. і у наступні роки.⁹⁴ Мандри і навчання у цих країнах були традиційними для юних шляхтичів і маґнатів польсько-литовської держави в XVII ст. Подорожні щоденники цих туристів та студентів 1660-х рр. відзначають, зокрема, їхній інтерес до тогочасних і стародавніх костелів, кляшторів, палаців, арсеналів, замків, фортець, паркових споруд Західної Європи і повернення до Польщі через Австрію, Чехію та Сілезію.⁹⁵

Вище згадувались думки істориків про візит юного І. Мазепи до Лувру 1659 р. у складі делеґації від польського короля. Вона їхала з Варшави до Парижу, ймовірно, через північну Німеччину й Фландрію або через Богемію, тоді у складі Габсбурзької імперії, та південну Німеччину. Тож, майбутній гетьман України мав нагоду в натурі оглянути барокові палаци, вілли й замки Центральної та Західної Європи і надихатись їхньою архітектурою та оформленням.

За його правління західні книги, преса і картини доставлялись до Батурина. Так, згаданий вище французький дипломат Ж. Балюз, котрий 1704 р. відвідав резиденцію І. Мазепи у його столиці, писав, що гетьман мав «добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки».⁹⁶ Також в ході розкопок залишків куреня/вартівні гетьманської садиби на Гончарівці археологи знайшли три бронзові ґравіровані пластини. За припущенням В. Мезенцева, їх відламали від оправи якоїсь дорогої книги, привезеної з ранньомодерної Італії до бібліотеки І. Мазепи.⁹⁷

Ж. Балюз додав, що гетьман отримував французькі та голландські газети й «слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах».⁹⁸ У залі його палацу висіли гарні портрети Людовика XIV, польського короля, австрійського цісаря, турецького султана та інших володарів.

Повідомлення Ж. Балюза про багату книгозбірню І. Мазепи у Батурині та численні там західні видання підтверджують свідчення генерального писаря у його уряді, наступного гетьмана на еміґрації Пилипа Орлика (1710-42 рр.). Він захоплено згадував «величну» Мазепину бібліотеку, книжкові скарби, яким не було рівних у тогочасній Україні. Там зібрали найкращі київські видання, німецькі й латинські стародруки (інкунабули) та багатоілюстровані манускрипти у коштовних оправах.⁹⁹

Опис майна гетьмана Івана Самойловича (1672-87 рр.) та його родини, зроблений царськими властями у Батурині 1690 р., також згадує серед їхніх пожитків велику кількість видань Києва, Чернігова, Львова, польських, латинських і грецьких книг, ікон, портретів та інші цінності.¹⁰⁰ В описі названі й «книги польського друку… зразків малярських».¹⁰¹ Наступний гетьман І. Мазепа перебрав більшу частину майна і скарбниці свого попередника.¹⁰²

Можна гадати, що серед європейських видань добірної Мазепиної бібліотеки були ілюстровані трактати провідних італійських теоретиків архітектури класицизму і бароко Себастьяна Серліо, Андреа Палладіо, Джакомо да Віньоли чи Вінченца Скамоцці, які неодноразово перекладались, перепубліковувались й широко використовувались зодчими на Заході у XVI-XVIII ст.,¹⁰³ а також підручник для будівництва палаців, замків і маєтків, надрукований у Кракові 1659 р., або інші польські архітектурні трактати XVII ст.¹⁰⁴ На думку С. Юрченка, ордерні елементи палацу Гончарівки на малюнку Ф.-В. Берґгольца трактовані ближче до книжкових ілюстрацій архітектурного декору Джакомо да Віньоли (Якопо де Бароцці, 1507-73 рр.)¹⁰⁵ (іл. 10-13, 15). За О. Сокирком, така література, альбо­ми креслень, ґравюри й малювання з зображеннями споруд були у книгозбірнях українських церковних ієрархів, викладачів Києво-Могилянської колеґії, військової еліти, фортифікаторів та в бібліотеці Києво-Печерської лаври Мазепиного і пізнішого часу.¹⁰⁶

Гетьман міг вибрати й надати дизайнеру і декораторам своєї резиденції на Гончарівці такі ілюстровані публікації з взірцями барокових палаців і вілл Речі Посполитої та Західної Європи з придворної бібліотеки й збірки ґравюр і малювання у Батурині. В XVII ст. замовники споруд та зодчі Англії, Нідерландів, Німеччини, Швеції й Польщі нерідко створювали архітектурні проєкти на основі друкованих ґравюр, малюнків і описів визначних та модних будівель за стилями пізнього Відродження, маньєризму і бароко Італії, Іспанії, Франції та Голландії.¹⁰⁷

ЗАПОЗИЧЕНА КОЛОРИСТИКА ЕКСТЕР’ЄРУ ПАЛАЦУ

Як вказувалось вище, за археологічними даними, цегляні півколони разом з керамічними базами й кам’яними капітелями чільного фасаду Мазепиного палацу на Гончарівці спочатку пофарбували у червоно-рудий вохристий колір. Площини його елевацій, очевидно, були потиньковані та побілені вапном.

Комбінація таких кольорів екстер’єру не була поширена в архітектурі Гетьманщини. Вона відома лише в поодиноких цегляних одноповерхових будинках настоятелів монастирів і кам’яницях народної традиції Києва, Чернігова та м. Новгорода-Сіверського Чернігівської обл. другої половини XVII – початку XVIII ст. Там виявлено й реставровано покриття карнизів, лиштв і сандриків вікон, облямівок ніш червоними та рожевими вохристими барвами на побілених фасадах. Але фарбування червоним фустів, баз і капітелей колон у зодчестві козацької держави не зустрічається. З початку XVIII ст. там стало прийнятим цілковито білити назовні усі муровані споруди.¹⁰⁸ Тоді також перекрили шаром крейди червоні колони, бази й капітелі гончарівського палацу до його зруйнування у 1708 р. (іл. 15). Тож, виявлене археологами первинне акцентування червоною фарбою ордерних елементів головної резиденції І. Мазепи було унікальним серед відомих цегляних будівель Центральної України XVII-XVIII ст.

За версією В. Мезенцева, гетьман чи зодчий його осідку на Гончарівці перенесли туди червоно-білу коло­ристику фасадів у комплексі з архітектурою і пластичним декором барокових палаців та вілл Польщі чи інших країн Європи XVII ст. Там прийом фарбування екстер’єрів світських і сакральних споруд подібними кольорами був популярним за раннього Нового часу.¹⁰⁹ Однак детальний порівняльний аналіз колористики палацу Гончарівки та численних аналогій на Заході тої доби потребує більше обсягу, ніж дозво­ляє наш буклет. В. Мезенцев планує присвятити цій темі окрему публікацію з кольоровими ілюстраціями.

ВИСНОВКИ ПРАЦІ

Підсумування дослідження архітектури й оздоблення цегляної головної резиденції І. Мазепи на передмісті Батурина Гончарівка (до 1700 р.) та їхнє порівняння з аналогічними світськими спорудами Заходу дозволяє зробити наступні висновки і припущення.

Реконструйовані на основі малюнку руїн Мазепиного палацу 1744 р. та матеріалів розкопок його залишків план, габарити, триповерховий з мансардою дизайн і пластичний декор екстер’єру подібні до порівняно невеликих мурованих барокових аристократичних палаців (мансіонів) Варшави, монастирських будівель та житлових кам’яниць міщан чи шляхти Любліна кінця XVII-XVIII ст. (порівняй іл. 8, 15, 22-28). Вертикальна симетрична композиція чолового торцевого фасаду гончарівської вілли була поширена у ранньомодерному світському зодчестві Заходу. Схожі рішення й оформлення головних елевацій, торців крил та найбільше ризалітів часто зустрічаємо в мурованих і дерев’яних палацах і віллах, особливо палладіанського стилю, у Речі Посполитій, Чехії, Німеччині, Франції, Нідерландах та Англії XVII-XVIII ст. (наприклад, іл. 21-23, 29, 30).

Під час навчання в Краківській академії, служби при дворі польського короля у Варшаві, дипломатичних місій, подорожей і університетських студій в Німеччині, Голландії, Франції та Італії у 1650-60-х рр. І. Мазепа міг бачити там барокові палаци, вілли, особняки й замки в натурі. За гетьманства він, можливо, мав їхні зображення та описи на європейських ілюстрованих виданнях своєї багатої бібліотеки чи на ґравюрах і малюванні мистецької збірки у Батурині та надав звідти західні взірці зодчому і декораторам для створення його головної резиденції на Гончарівці.

Гадаємо, що на замовлення і задум І. Мазепи наприкінці 1690-х рр. її побудували, прикрасили й пофарбували фасади у червоно-білі кольори на кшталт невеликих мурованих триповерхових барокових палаців чи вілл маґнатів Польщі або інших країн Центральної Європи. За розглянутими у цій праці аналогіями архітектурного дизайну і зовнішнього убору головного Мазепиного осідку в гетьманській столиці, він належав до зодчества центральноєвропейського бароко (іл. 10, 15, 22-30).

Лише керамічні полив’яні розетки, які низкою оздоблювали фризи антаблементів того палацу, були не характерними для інших світських споруд України та барокової архітектури Заходу (іл. 15). Такий реґіональний прийом у Батурині запозичили з орнаментації мурованих церков, дзвіниць і трапезних монастирів Середньої Наддніпрянщини, переважно Києва XVII-XVIII ст. Ці українські колоритні барвисті майолікові вставки збагатили західний екстер’єр палацу та адаптували його до місцевих смаків замовника і декораторів будівлі.

Проведене дослідження також доповнює наші знання про обізнаність і захоплення І. Мазепою європейською культурою й мистецтвом та про запровадження ним передової барокової палацової архітектури і декору до столиці козацької держави.

Таким чином, розглянута тут у широких порівняннях найбільш досліджена археологічно столична резиденція І. Мазепи була визначним і унікальним зразком ще маловідомого палацового мистецтва Гетьманщини, де найповніше проявились стимулюючі впливи зодчества Заходу XVII ст. Нищівне зруйнування Батурина російським військом в 1708 р. назавжди обірвало розвій цього типу палаців у Центральній Україні та призупинило муроване монументальне будівництво міста на 80 років.

* * *

Археологи готуються провести подальші розкопки у Батурині прийдешнього літа, як це вдалось минулого (іл. 1). За усіх обставин, українські та канадські історики і археологи продовжать планомірні дослідження історії та культури гетьманської столиці, публікації академічних і науково-популярних статей, щорічних багатоілюстрованих буклетів та публічні лекції на цю тему.

Додаткову інформацію про Батуринський проєкт у Північній Америці можна отримати від його канадського виконавчого директора д-р Володимира Мезенцева (КІУС, відділ Торонто) за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. В Україні за довідками просимо звертатись до керівника Батуринської археологічної експедиції при Національному університеті «Чернігівський колегіум» Юрія Ситого за телефоном (46-2) 615-515 чи email: yurisytyi@gmail.com.

ПОСИЛАННЯ